Статті

) Першою характерною рисою Ур-Фашизму є культ традиції. Традиціоналізм, звісно, набагато старший від фашизму. Він був притаманним не лише контрреволюційній католицькій думці після Французької революції, – але народився ще в пізньоеллінську добу як реакція на класичний грецький раціоналізм. У Середземноморському басейні народи різних релігій (більшість з яких були толерантно прийняті Римським Пантеоном) шукали одкровення, явленого на зорі людської історії. Це одкровення, згідно з традиціоналістською містикою, залишалося тривалий час приховане під покривалом забутих мов – у єгипетських ієроґліфах, кельтських рунах, пергаментах маловідомих азіатських релігій.

Ця нова культура мала бути синкретичною. Синкретизм не є лише "поєднання різних форм вірувань чи практик", як його визначає словник. Таке поєднання мусить толерувати суперечності, хоч і здається, що вони звістують різні або несумісні речі, – це тому, що всі алегорично натякають на одну й ту ж прастару істину.

З цього випливає, що не може бути поступу в знанні. Істина звідомлена один раз для всіх, і ми лише можемо витлумачити її темні послання.

Варто лише подивитися на канон будь-якого фашистського руху, і знайдемо там головних традиціоналістських мислителів. Нацистсткий гнозис живився з традиційналістських, синкретичних, окультних джерел. Найвпливовіший теоретик нових італійських правих, Юліус Евола, поєднує Святий Ґрааль з Протоколом Сіонських Мудреців, алхімію зі Святою Римською та Німецькою Імперіями. Самий факт, що італійські праві, в бажанні показати свою відкритість до нових ідей, тепер розширили свій канон, включивши до нього праці Де Местра, Генона і Ґрамші, є яскравим підтвердженням синкретизму.

Огляньте в американських книгарнях полиці з написом "Нова Ера", і ви знайдете там навіть Святого Авґустина, який наскільки мені відомо, не був фашистом. Але поєднувати Свягого Авґустина і Стоунгендж – це симптом Ур-Фашизму.

2) Традиціоналізм передбачає заперечення модернізму. Як фашисти, так і нацисти обожнювали техніку, тоді як традиціоналістські мислителі звичайно відкидають її, вбачаючи в ній неґацію традиційних духовних цінностей. Однак, хоча нацизм гордився своїми індустріальним досягненнями, його вихваляння модернізму було лише зовнішньою обгорткою ідеології, що ґрунтувалася на принципу Крови і Землі (Blut und Boden). Заперечення модерного світу виступало під машкарою засудження капіталістичного способу життя, але це стосувалося переважно неприйняття Духу 1789 року (і, звісно, 1776-го). Просвітництво, доба раціоналізму – бачаться як початок сучасного зіпсуття. У цьому сенсі Ур-Фашизм можна визначити як ірраціоналізм.

3) Ірраціоналізм також пов'язаний із культом акції заради самої акції. Дія, акція прекрасні самі собою, і повинні чинитися до або без усяких попередніх роздумів. Роздуми є показниками слабкости. Культура саме тому підозріла, що ідентифікується з критичним роздумом. Недовіра до інтелектуального світу завжди була симптомом Ур-Фашизму, від часів Ґерінґової заяви ("Коли я чую слово "культура", я хапаюсь за револьвер") і до постійного вживання висловів типу: "здеґенеровані інтеліґенти", "м'який мозок", "ялові сноби", "університети – гнізда червоних". Офіційні фашистські інтеліґенти займалися переважно нападками на сучасну їм культуру та ліберальну інтеліґенцію за її зраду одвічних цінностей.

4) Жодна синкретична віра не може витримати аналітичної критики. Критичний дух оперує розрізненням, і розрізнення є ознакою модерности. У модерній культрі науковці плекають незгоду як шлях до поглибленного пізнння. Для Ур-Фашизму незгода є зрадою.

5) Окрім того, незгода є ознакою різноманітности. Ур-Фашизм розвивається, відшукуючи консенсус, експлуатуючи і перебільшуючи природний страх перед відмінностями. Першими відозвами фашистів або ранніх фашистських рухів є відозва проти чужинців. Тому Ур-Фашизм за означенням є расистським.

6) Ур-Фашизм виникає зі стану індивідуальної або соціальної фрустрації. Тому однією з найтиповіших рис історичного фашизму була апеляція до фрустрованого середнього класу, класу, який страждає від економічної кризи або почуттів політичної приналежности, класу, який наляканий тиском нижчих соціальних верств. У наш час, коли старі "пролетарі" стають дрібними буржуа (а люмпени переважно виключені з політичної арени), майбутній фашизм знайде свою аудиторію у цій новій більшості.

7) Тим, хто відчуває себе позбавленим чіткого соціального ідентитету, Ур-Фашизм каже, що їхній єдиній спільний привілей у тому, що всі вони народжені в одній і тій самій державі. Тут і є джерело націоналізму. Крім того, ідентичність такій нації можуть забезпечити лише її вороги. Тому в корені Ур-Фашистської психології – перейнятість ідеєю змови, по можливості міжнародної. Спільники повинні відчувати себе в облозі. Найлегший спосіб створити атмосферу змови – апелювати до ксенофобії. Але змова може виходити і зсередини: євреї зазвичай є найкращою мішенню, оскільки вони мають ту перевагу, що перебувають водночас і всередині, і зовні. У США яскравим зразком нав'язливої ідеї змови стала книга Пета Робертсона "Новий світовий порядок", але, як ми недавно пересвідчилися, є й багато інших.

8) Спільники повинні відчувати себе приниженими тим, що їхній ворог нахваляється багатством і силою. Коли я був хлопчиком, мене вчили думати про англійців як про націю п'ятиразового харчування. Вони їдять частіше, ніж бідні, але чесні італійці. Євреї багаті і допомагають один одному за допомогою таємної мережі зв'язків. Однак попри це спільники мають бути переконаними у своїй здатності перемогти противника. Так, шляхом постійного зміщення риторичного фокусу, ворог зображується водночас як надто сильний і як надто слабкий. Фашистські уряди приречені програвати війни, бо за своєю природою нездатні об'єктивно оцінювати силу противника.

9) Для Ур-Фашизму існує не боротьба за життя, а життя для боротьби. Тому пацифізм зображується як торгування з ворогом. Це ганебно, бо життя є станом постійної війни. Але такий погляд викликає і комплекс Армагеддона. Оскільки ворог мусить зазнати поразки, – має відбутися завершальна битва, після якої даний рух дістане контроль над цілим світом. Але ж таке "остаточне вирішення" передбачає, що настане ера миру, Золота Доба, а це суперечить принципові перманентної війни. Жоден фашистський лідер дотепер не спромігся вирішити цю дилему.

10) Для всякої реакційної ідеології типовим є елітизм, через свою фундаментальну аристократичність. Аристократичний і мілітаристський елітизм обов'язково містить у собі зневагу до слабкости. Ур-Фашизм пропагує популістський елітизм, елітизм мас. Окремий громадянин належить до найкращого народу на світі, члени партії є найкращими серед громадян, кожен громадянин може (чи мусить) бути членом Партії. Але не існує патриціїв без плебеїв. Розуміючи, що влада не делеґована йому демократичним шляхом, а здобута силою, Вождь свідомий того, що його сила ґрунтується на слабкості мас. Вони настільки немічні, що потребують правителя і заслуговують його. Оскільки така група організована за принципом воєнної ієрархії, кожен підпорядкований провідник зневажає власних чиновників і кожен з них, в свою чергу, зневажає своїх підлеглих. Це зміцнює відчуття масового елітизму.

11) У такій атмосфері кожного виховують і навчають так, щоб він став героєм. У всіх міфологіях герой є винятковою особистістю. У рамках ідеології Ур-Фашизму героїзм є нормою. Культ героїзму тісно пов'язаний із культом смерти. Не випадково гаслом фаланґістів було Viva la Muerte (Хай живе Смерть!). У нефашистських суспільствах світським людям кажуть, що смерть неприємна, але її треба зустріти з гідністю; віруючим кажуть, що це болісний шлях до досягнення верховного блаженства. У протилежність цьому, герой Ур-Фашизму жадає героїчної смерти, що проголошується найвищою нагородою за героїчне життя. Ур-Фашистському героєві нетерпиться померти. У цій нетерплячці він набагато частіше посилає на смерть інших лідей.

12) Оскільки постійна війна та героїзм – складні ігри, Ур-Фашист переносить свою волю до могутности на поле сексуальних стосунків. У цьому корінь культу мужности – мачизму (який включає в себе зневагу до жінок, нетерпимість і осуд нестандартних сексуальних практик, від цнотливости до гомосексуалізму). Оскільки навіть секс – складна ігра, герой Ур-Фашизму тяжіє до гри зі зброєю – а це стає вправою з ерзацом фалоса.

13) Ур-Фашизм ґрунтується на селективному популізмі, який можна назвати й квалітативним популізмом. У демократичних суспільствах кожен громадянин має особисті права, але сукупність громадян має політичний вплив лише з позицій кількости: меншість поважає рішення більшости. Для Ур-Фашизму окрема особа не має жодних прав, і Народ сприймається як якість, моноліт, що виражає Загальну Волю. Оскільки велика кількість людей не може мати загальної волі, Вождь покладає на себе роль її інтерпретатора. Втративши можливість делеґувати, громадяни перестають діяти. Їх лише інколи запрошують відіграти роль Народу. Тому Народ є лише театральною фікцією. Щоб уявити зразковий приклад квалітативного популізму, нам більше не треба звертатися до римської Piazza Venecia чи нюрнберзького стадіону. У нашому близькому майбутньому перспектива квалітативного популізму – це телебачення або електронна мережа Інтернет, в яких емотивна реакція вибраної групи громадян може бути представлена і сприйнята як Голос Народу.

Через свій квалітативний популізм УР-ФАШИЗМ мусить виступати проти "гнилих" пралмантських влад. Однією з перших Муссолінієвих фраз, виголошених у парлманті, була: "Я б міг перетворити це глухе і похмуре місце на бівуак для моїх maniples" – "maniples" були підрозділом традиційного Римського леґіону. І хоч він невдовзі ж відшукав краще приміщення для своїх maniples, але трохи згодом ліквідував парламент. Там, де політик висловлює сумнів щодо леґітимности парламенту, який більше, мовляв, не висловлює Волю Народу, – можна відчути запах Ур-Фашизму.

14) Ур-Фашизм говорить Новою Мовою. Нову Мову винайшов Орвел у романі "1984" як офіційну мову ENGSOC-a, тобто англійського соціалізму. Але елементи Ур-Фашизму властиві різним формам диктатури. Всі нацистські чи фашистські шкільні підручники використовують збіднений словниковий запас і елементарний синтаксис, з метою обмеження засобів для комплексного і критичного розмислу. Але ми повинні бути готовими ідентифікувати інші форми Нової Мови навіть тоді, коли вони з'являються в невинній на вигляд формі популярних ТВ-трибун і круглих столів.