Новини

Старовинні водонапірні вежі прикрашають більшість міст України. Переважно містяни пишаються такими об’єктами, вважають їх «родзинками» та включають до туристичних маршрутів. Найбільш відомі – у Вінниці, Житомирі, Глухові, Маріуполі – стали навіть символами міст. Мистецтво створення таких башт у наших краях з’явилось наприкінці ХІХ – початку ХХ сторіччя. На жаль, не всі вежі Вінниччини збереглись, деякі перебудовані чи розібрані.

Лише нещодавно місцеві краєзнавці почали популяризувати сторінки історії, пов’язані з індустріалізацією та, як наслідок, будівництвом водонапірних споруд. Оскільки у регіоні «зібрані» різні за архітектурним стилем споруди, NaПарижі вирішив згадати лише десять з них.

Звісно, можна сперечатися, чи саме вони є найцікавішими. По-перше, справа смаку. По-друге, вони різні. По-третє, конкурсний відбір не проводився… Підібрали так, щоб у «десятку» попали вежі, що будувались для містян, для мешканців палаців і потужних підприємств.

До переліку не увійшла, приміром, вежа у Браїлові, яку разом з єдиним майновим комплексом колишнього заводу намагаються продати. Хоча це і єдина вежа, що виставлена на аукціон.

Вінниця  

Зведена в 1912 році за проєктом Григорія Артинова (1860–1919) вежа поєднувала функції пожежної каланчі. Для цього був пристосований верхній ярус.

Відверто кажучи, вежа Артинова є чи не найбільш розпіареною в Україні. Хіба що можна нагадати, що коли її вже не використовували за призначенням, там поселили працівників водоканалу. Став такий собі житловий будинок у часи тотального дефіциту житла.

Оскільки 1944 року у верхівку потрапив снаряд і її було частково зруйновано, після Другої світової вона змінила зовнішній вигляд.

З 1985 року приміщення підлаштували під музей.

Якщо у минулому сторіччі головною візитівкою міста була Арка Романа Мархеля, то останні десятиріччя саме Вежа Артинова з головними міськими годинниками з двометровими циферблатами.

До речі, як водонапірні вежі у Вінниці використовувались деякі інші будинки, які збереглись донині, але вони лише віддалено нагадують башти. Як, наприклад, корпус на території обласної лікарні ім. акад. О.Ющенка.

Корделівка

У 1845 році у селі Постоловому збудували великий цукровий завод і село перейменували в Корделівку. Як і більшість підприємств у регіоні завод, який функціонував понад півтора століття, збанкрутував і зупинився.

Проте про славне «цукрове» минуле села нагадує яскрава водонапірна вежа. Вона створена у стилі неоготики на початку минулого сторіччя. Розташована споруда на території колишнього підприємства над трасою міжнародного значення М-21.

Стан її потребує дбайливих рук і коштів.

Певно і бетонні секції паркану завалилися не дарма. Тепер вежу і з дороги можна фотографувати.

Козятин

Водонапірна вежа в Козятині побудована у 1904 році архітектором Олександром Кобельовим, який створив не одну будівлю не тільки для залізниці, а й в різних містах України. Будувалась вежа з розрахунком, щоб з верхньої тераси можна спостерігати за двома станціями та місцевістю навколо.

Пам’ятник охороняється державою, але стан – реставраційних робіт не видно.

Жмеринка

Взагалі у Жмеринці було декілька водонапірних веж. Оскільки поблизу залізничної станції 110-130 років тому місто розвивалося шаленими темпами, а вокзал сам імператор відкривав, то не дивно, що разом з промисловим потенціалом створювались водогони.

Найцікавішу водонапірну вежу на станції «Жмеринка» проєктував Лев Городецький, який з 1886 року працював у технічному відділі Управління Південно-Західних залізниць в Києві. Звісно, нині вона дещо у гіршому стані, ніж колись. До того ж на відміну від місцевого собору та вокзалу вона не стала «родзинкою» міста.

Скромнішу вежу, якій не можуть дати раду, можна побачити у сквері на вулиці Шекінській.

Немирів

Водонапірна вежа була побудована архітектором Пехлером на початку 20 сторіччя для палацу княгині Марії Щербатової.

Перший палац у Немирові з’явився за часів Болеслава Потоцького в середині ХІХ ст. Його онучка у 1880 році наказала розібрати старий палац. За п’ять років на його місці почалося будівництво нової резиденції. Будівництво здійснювалося нереально довго – з 1885 по 1917 рік. Графиня декілька разів змінювала архітекторів. За міською легендою, Марія Щербатова не квапилась через попередження ворожки, яка застерегла про смерть після закінчення будівництва. Так і сталось, княгиня загинула з появою у місті червоноармійців. А палац – знаковий об’єкт для міста. Вежа доповнює палацовий комплекс.  

Тиврів

Водонапірна вежа побудована на початку ХХ сторіччя. Розташована поблизу палацу Ярошинських-Калитинських. Вона мала «обслуговувати» мешканців садиби.

Вороновиця

Чергова вежа поблизу палацу. У середині 18 століття. Францішек Ксаверій Грохольський, тодішній власник містечка і високопосадовець при дворі польського короля, збудував палац-резиденцію у стилі раннього класицизму. А 1865 року помістя на товарному аукціоні Одеської біржі придбав Микола Можайський. Та невдовзі він трагічно помер, а в маєток заселився його брат Олександр, який увійшов в історію як перший конструктор літака. Після переїзду він отримав посаду брацлавського судді, але решту часу присвятив своїм дослідам та винаходам. Тут він експериментував….

Стилізована під романтизм водонапірна вежа з’явилась на початку ХХ сторіччя. Можайські залишалися власниками палацу до революції 1917 року.

Бабин

Водогінна вежа цукрового заводу в селі Бабин на Вінниччині схожа на монастирську башту. Таким був задум авторів. Цукровий завод був побудований магнатами Ярошинськими в 1862 році (ліквідований у 2003-му). Коли саме було збудовано вежу, достеменно не відомо.

Райгород

На початку 1900-х років нинішньою Гайсинщиною почали прокладати залізничну колію, а згодом збудували станцію і депо, а також невеличку водонапірну вежу. Залізнична станція працює до сьогодні.