Новини

• Чимало сіл нашої області доживають свій вік. У них немає роботи, а живуть там самі лише літні мешканці. 19-річна Валерія не хоче такої долі для рідної Стіні, тому вирішила діяти.
• Як саме вона планує вдихнути нове життя у цей населений пункт? Чим ця місцина може бути цікавою для вінничан та киян? І на коли жителям міст варто планувати мандрівку до справжнього села?

Валерія Маланська народилася і живе у селі Стіна. Це трохи більше як за сто кілометрів від Вінниці. Попри строкату історію цієї місцини та чимало мальовничих куточків, донедавна мало хто звертав на неї увагу. Валерія з цим не погоджується й намагається це змінити. 

Дівчина почала активно вивчати історію й традиції рідного краю. Неодноразово брала участь у молодіжних програмах з обміну досвідом, зокрема з іноземцями. Стала активною учасницею заходів, організованих місцевим екоцентром «Стіна». 

Згодом Валерія вже зустрічала нечисленних туристів на в'їзді до села, аби проводити їм екскурсії найгарнішими місцевими локаціями. Чому саме на в'їзді? Бо саме звідти відкривається один з кращих виглядів на село. Не так давно там навіть встановили так звану «живу» картину, через яку можна споглядати панораму на центральну частину Стіни.

Вигляд на Замкову гору та село

Кілька пагорбів, вкритих щільними рядами дерев, декілька будинків, а посередині Замкова гора, — усе це можна звідти споглядати. Причому замок там дійсно був. Його звели ще в середині 17 століття. На жаль, до наших днів колись велична споруда не збереглася, натомість поряд стоїть інша архітектура принада, зведена приблизно у ті самі роки — церква Святого Миколая. 

Поряд знаходиться старовинне козацьке кладовище, а на околицях розмістився заказник місцевого значення «Сонна поляна», де щороку квітне реліктова рослина сон-трава. Ці місця оповиті різними легендами, тому Валерія залюбки водить туди туристів. Говорить, людям сьогодні надзвичайно цікаво відкривати для себе сторінки як української історії, так і української міфології.

Козацьке кладовище

— Мені не подобається, коли Стіну називають маленькими Карпатами. Це не правильно. Так, існує певна візуальна схожість, але Карпати є Карпатами, а Стіна є Стіною. Ми цілком самодостатня місцина, аби на нас не вішали ярликів, — розповідає Валерія Маланська. — Зараз ми робимо все від себе залежне, аби про нас дізнавалося якомога більше людей. І хочемо, аби до нас приїздили люди. Це допоможе селу не лише вижити, але й дасть поштовх до його розвитку.

Дівчина розповідає, що туристів до Стіни приїздить поки не так багато, як їй би того хотілося. Цьому, продовжує вона, є логічне пояснення: не всі знають про існування цього села і гостям міста немає де розміщуватися. 

— Під час екскурсії людям цікаво погуляти кам'яними кладками вздовж нашої річки, яка має чимало вигинів. Що робити після цього? Аби вони не їхали до своїх міст, їм потрібні місця для ночівлі, — розповідає Валерія. — Так, у нас з'явився хостел, але люди приїздять в село, аби відчути його автентику. Вони хочуть пожити у справжній етнохатині, з грубкою, перинами на ліжках та іншими атрибутами справжнього українського села. Готових до приймання туристів садиб у нас поки що замало, але ми працюємо у цьому напрямку.

Село Стіна

Село Стіна

Минулого року вони з подругою навели порядок в одній зі старих хатинок, перетворивши її на фотолокацію. Побачивши, що такі ініціативи промотують село, подруга почала справжнє відновлення своєї старої оселі, перетворюючи її на екосадибу. Аналогічною справою зараз активно займається й сама Валерія. Вона каже, що за кілька місяців ретро-хатина її прабабусі перетвориться на місце, де зможуть зупинятися туристи. 

— У цьому будинку виріс мій тато. Він дорогий нашій родині, і ми не хочемо, щоб він занепадав, — продовжує дівчина. — Зараз ми зачищаємо у ньому двері та вікна, змащуватимемо їх глиною. Скоро хатинка стане гарною ззовні. Після цього почнемо працювати над облаштуванням всередині. Євроремонту там, звісно, ніякого не буде, натомість гості відчуватимуть атмосферу старого доброго українського села. 

На додачу до автентичних сільських атрибутів, будуть й сучасні зручності, як ось санвузол, світло, інтернет. У комплекс відпочинку входитиме й можливість відвідати місцеву кухню. 

Валерія Маланська

— Подивимось, чи цікаво людям буде приїздити взимку. Якщо так, то у них буде можливість спати на справжній печі, яка є у хатинці, — ділиться планами дівчина. — Якими будуть ціни на такі послуги, сказати зараз не можу, але, думаю, орієнтуватимуся на середні по ринку. Хочу, аби мій приклад надихнув якомога більше місцевих робити те саме зі своїми старими хатами. 

У Стіні вже починають розуміти, що на зеленому туризмі можна заробляти. Міським жителям цікаво те, до чого люди у селах давно звикли й на що навіть не звертають увагу. Тому вони все частіше обирають саме такий вид відпочинку. 













Хатинка, яку відновлює Валерія

— У нас достатньо покинутих та занедбаних хатинок. Не так багато грошей потрібно, аби привести їх у порядок. — говорить Валерія Маланська. — Зробивши це, можна чекати на туристів. Вони підуть на екскурсію, відпочинуть на річці, а спати прийдуть до садиби. Їсти вони також захочуть місцеву продукцію. І додому щось схочуть повезти: магнітик, торбинку, чай, трави чи олію. Заробляти на цьому зможуть саме місцеві. Це наш шанс на відродження села. Ми маємо ним скористатися.

Місцева ткаля

На місцевій пасіці