Новини

Разом із чоловіком, з яким прожили 56 років, вони збудували двоповерховий будинок на 13 кімнат, посадили сад із понад 100 дерев, тримали велике господарство та мали невеликий помідорний бізнес.

Через окупацію та затоплення домівки внаслідок підриву Каховської ГЕС жінка виїхала до Індії — до молодшої доньки.

 «В Індію я прилетіла у липні 2024 року. У місті Фаридабад, яке недалеко від столиці Делі, понад 20 років мешкає моя молодша донька разом із чоловіком-індусом і двома моїми онуками», — згадує жінка.

 Каже, триматися допомагали вже звичні ритуали.

 «Я починала день з ранкової руханки хвилин на двадцять та обов’язкових 100 присідань (раніше робила 150). Потім склянка теплої води, яблуко, і о шостій ранку виходила на прогулянку в парк».

 В Індії жінка прожила два роки. Каже: було добре, біля своїх. Але тягнуло в Україну. Тому неймовірно раділа, коли онука придбала всі необхідні квитки.

 «Зараз я на Вінниччині. Встигла на початок польових робіт. На городі допомагала рідним садити помідори, огірки, перець. Збирала врожай полуниці, вишні, черешні…

Коли запитують, чому я повернулася в Україну — адже не у свій дім, не в Кардашинку, — відповідаю, що все одно на рідній землі — не можу без неї. Ось дивлюсь, як пшениця вже половіє, соняшники у мій зріст витягнулись, і ці відчуття не передати», — розповідає пані Валентина.