Статті

Кажуть, на дітях геніїв природа відпочиває. У випадку із молодшим сином Івана Франка Петром це твердження не витримує критики, адже саме його природа обдарувала щедро. Він міг стати відомим спортсменом, педагогом, військовим, льотчиком, хіміком чи письменником. Власне, чому міг – на усіх цих теренах він здобув неабияких успіхів, ставши співзасновником «Пласту», «батьком» військової авіації Української галицької армії, автором 36 винаходів у галузі хімії (пов’язані із збільшенням терміну зберігання молока) та кількох книг, які мали своїх читачів і шанувальників.

28 червня 1890 року в Нагуєвичах в родині Івана Франка та Ольги з роду Хоружинських народився син Петро.

Петро Франко був наймолодшим з трьох синів відомого письменника Івана Франка. Змалку вирізнявся непосидючістю і цікавістю до всього, що оточує, рано навчився читати. Щоправда, у підлітковому віці закинув навчання, через що залишився на другий рік у третьому класі Львівської цісарсько-королівської академічної гімназії. Пізніше взявся за науку і з відзнакою закінчив відділ хімічної технології Львівської політехніки.

Ще з малку захопився туристичними походами, з 12-ти років сам вирушав у мандрівки горами. У гімназії захопився розвитком спорту та пропагандою здорового способу життя, очолював «Український спортовий кружок» при гімназії, пізніше став активним членом товариства «Сокіл-батько», брав участь у багатьох спортивних змаганнях, написав книгу «Підручник шведської руханки».

У 1911 році разом із Іваном Чмолою заснував перший таємний гурток «Пласт», який поклав початок розвитку пластового руху в Україні. 1914 року з його ініціативи відбувся перший з’їзд пластунів Галичини та Буковини, було організовано мандрівний табір на Чорногорі. Редагував часопис «Пластовий табір», написав 15 книг для пластунів, перший підручник «Пластові ігри та забави».

Під час Першої світової війни пішов добровольцем до Легіону Українських Січових Стрільців, був розвідником, брав участь у багатьох боях. У 1916-му навчався в летунській школі у Райльовац поблизу Сараєва. Цей досвід йому став у пригоді у 1918-му, під час героїчної оборони Львова.

Був командантом летунського відділу Української Галицької армії та референтом летунства при Державнім Секретаріаті Військових Справ. Організував летунський полк у Красному, сам здійснив понад 50 бойових вильотів за лінію фронту. Двічі літав до Проскурова, де зустрічався з Симоном Петлюрою, щоб заручитися його підтримкою.

У січні 1919 одружився з дочкою священика Ольгою Білевич, пізніше був відряджений до Сербії з місією Червоного Хреста у справах українських полонених. Після завершення місії деякий час живе у Відні, де засновує видавництво «Франко син і Спілка», пише і видає книги.

У 1922-му повертається до Коломиї, де влаштовується учителем державної гімназії, викладає в Українському (таємному) Університеті у Львові. Нелегально відроджує «Пласт» у гімназії, за що в 1930 році його було звільнено з роботи.

У 1931 році за рекомендацією професора Мосціцького їде до Харкова з групою польських інженерів на запрошення радянського уряду, де п’ять років працює як старший науковий співробітник у Науково-дослідному інституті прикладної фізико-хімії та молочної промисловості. Автор підручника з неорганічної хімії та енциклопедичного словника з хімічної термінології, автор 36 винаходів у галузі хімії.

Був свідком Голодомору 1933-го. Відмовився приймати радянське громадянство, і його відпустили до Львова лише в обмін а підписку про нерозголошення баченого у Харкові. Але у вересні 1939-го радянська влада прийшла на Західну Україну. Петро Франко став народним депутатом УРСР, першим директором меморіального музею Івана Франка, деканом товарознавчого факультету Українського державного інституту торгівлі. Попри це, він перебував під пильним наглядом НКВД, а в червні 1941 озброєні люди буквально оселилися у його будинку.

28 червня 1941 року, у 51-й день народження, Петра Франка під конвоєм НКВД відвезли на вокзал і посадили в потяг, що прямував до Києва. Більше живим рідні його не побачили.

Довгий час вважалося, що він загинув при спробі втечі на станції Прошова біля Тернополя під час бомбардування поїзда. Але в архівах КГБ знайшлася телеграма від 6 липня 1941 року, де значилося: «Указанием тов. Хрущева нами арестованы Студинский, Франко, киевский артист Донец, «националисты». В связи с тем, что вывести их из Киева затрудительно, считаем целесообразным их расстрелять». З резолюцією Берії: «За».

Говорят природа отдыхает на детях гениев. В случае младшего сына Ивана Франко Петра это высказывание не выдерживает критики, потому что это его природа щедро одарена. Он мог бы стать известным спортсменом, педагогом, военным, летчиком, химиком или писателем. Именно, почему он мог - во всех этих областях добился больших успехов, став сооснователем Пласту, «отцом» военной авиации Украинской Галицкой Армии, автором 36 изобретений в области химии (связанных с увеличением срока годности молока) и нескольких книг, которые были свои читатели и поклонники.

28 июня 1890 года в Нагуєвичах в семье Ивана Франка и Ольги из семьи Хоружинских родился сын Петр.

Петр Франко был самым младшим из трех сыновей известного писателя Ивана Франко Мало отличилась невсидючічі і интересом ко всему окружающему, научилась читать рано. Правда, в подростковом возрасте он бросил учебу, поэтому второй год остался в третьем классе Львовской Императорской и Королевской академической гимназии. Позже занялся наукой и с отличием окончил кафедру химической технологии Львовской политехники.

Еще с небольшим захватывающим туристическим походом, с 12 лет сам отправился в путешествие в горы. В гимназии интересовался развитием спорта и пропагандой здорового образа жизни, возглавлял "Украинский спортивный круг" в гимназии, а позже стал активным членом общества "Сокол Отец", принимал участие во многих спортивных соревнованиях, написал книгу "Справочник шведского движения".

В 1911 году вместе с Иваном Чмолой основали первый тайный круг «Пласт», который положил начало развитию пластового движения в Украине. В 1914 году по его инициативе первый съезд пластунов Галиции и Буковины был организован походный лагерь в Черногории. Редактировал журнал "Пластовий табір", написал 15 книг для пластунів, первый учебник "Пластові ігри та забави".

Во время Первой мировой войны пошел добровольцем в Легион Украинских Сичевых Стрелков, был разведчиком, участвовал во многих боях. В 1916 году учился в летунской школе в Райльоваце под Сараево. Этот опыт пригодился ему в 1918 году, во время героической обороны Львова.

Был командующим лётным отделением УКГ и референтом полётов при Государственном секретаре по военным делам. Организовал Летунский полк в Красному, сам совершил более 50 боевых вылетов за линию фронта. Дважды летал в Проскуров, где встречался с Симоном Петлюрой, чтобы заручиться поддержкой.

В январе 1919 года женился на дочери священника Ольги Билевич, а позже был направлен в Сербию с миссией Красного Креста по делам украинских пленных. После завершения миссии некоторое время живет в Вене, где основал издательство «Франко Сон и Спилка», пишет и издает книги.

В 1922 году возвращается в Коломию, где преподаватель ГГМНА, преподает в Украинском (секретном) университете во Львове. Незаконно возрождает «Пласт» в гимназии, за которую в 1930 году был уволен.

В 1931 году по рекомендации профессора Мостицкого по приглашению советского правительства отправился в Харьков с группой польских инженеров, где пять лет проработал старшим научным сотрудником НИИ прикладной физико-химии и молочной промышленности. Автор учебника неорганической химии и энциклопедического словаря химической терминологии, автор 36 изобретений в области химии.

Я стал свидетелем Голодомора 1933 года. Отказался принимать советское гражданство, а во Львов его отпустили только в обмен на подписку за неразглашение увиденного в Харькове. Но в сентябре 1939 года советская власть пришла на Западную Украину. Пётр Франко стал народным депутатом СССР, первым директором Мемориального музея Ивана Франко, деканом факультета общественных наук УГУ. Несмотря на это, он находился под чутким наблюдением НКВД, а в июне 1941 года в его доме буквально поселились вооруженные люди

28 июня 1941 года, в свой 51-й день рождения, Петра Франко отвезли на вокзал под колонной НКВД и посадили на поезд, направляющийся в Киев. Родные больше не видели его живым.

Долгое время считалось, что он погиб при попытке бегства на вокзале Прошов под Тернополем во время бомбардировки поезда. А вот в архивах КГБ была телеграмма от 6 июля 1941 года, где она означала: "Указанием тов. Хрущев арестован нами Студинский, Франко, киевский художник Донец, "националисты". Учитывая, что их сложно вывезти из Киева, считаем уместным расстрелять. " С постановлением Берии: ""За"""