Статті

Багато хто чув, щос сміятися — не лише приємно, але й корисно. Одним з перших офіційним вивченням лікувальних властивостей сміху займався у 60-ті роки XX століття американський невролог Уїльям Фрай. Основи сміхотерапії як самостійного наукового напрямку були закладені у 70-х роках у США, коли американський журналіст Норман Казінс провів над собою експеримент: впродовж декількох місяців продивлявся комедійні фільми й позбувся у такий спосіб тяжкої хвороби кісток. Він є автором бестселера «Анатомія хвороби (з точки зору пацієнта)». Пізніше Казінс організував при університеті у Лос-Анжелосі кафедру вивчення проблем сміху та лікування ним пацієнтів. Її співробітники досліджували механізми «сміхоутворення» та можливості використання сміху при лікуванні людей.

Позитивні емоції, які переживає людина, що сміється, підвищують опір організму, покращують загальний стан, і навіть, продовжують загальну тривалість життя людини. Виокремлюють 4 напрямки сміхотерапії (гелотології):

Класична сміхотерапія. Сміхотерапевт проводить індивідуальні та групові заняття, на яких люди сміються: їм розповідають анекдоти, смішні історії, слухають сміх, дивляться комедії тощо. Представники цього напрямку рекомендують також частіше пригадувати смішні епізоди власного життя й навіть заводити власні «Щоденники гумору». Крім гуморесок, які викликають сміх, гелотологи вважають за корисне прослуховування чужого сміху. Наприклад австрійська спільнота хвороб, пов’язаних із депресією, випустила лікувальний компакт-диск, на якому записано 20 хвилин сміху відомих людей.

Медична клоунада. Медичні клоуни влаштовують вистави перед пацієнтами лікарень, що сприяє швидшому одужанню хворих. Цей напрям був заснований у 80-ті рр. директором бостонського цирку «Big Apple Circus» Майклом Крістенсеном. Зараз «швидка допомога клоунів» надзвичайно популярне явище у світовій практиці. Клоуни одягають білі халати, приїздять до лікарень та влаштовують «обходи» для хворих дітей, пародують дії лікарів.

Йога сміху. Її розробили індійські медики, зокрема бомбейський лікар Мадан Катаріа. Основна ідея - навчити людину сміятися легко та невимушено, природно й часто. Під час занять з пацієнтами практикують різні види сміху, причому не тільки відомі («сміх-привітання», або «сміх-вибачення»), але й досить несподівані («сміх лева», «сміх миші», «сміх дверцят замка»). Характерною особливістю цього напрямку сучасної сміхотерапії є її комерціалізованість. Досить відомою є медитаційна колективна терапія «Містична роза», яку вигадав містик Ошо (Японія). Вона триває три тижні. На першому люди щовечора збираються гуртом на три години та сміються без будь-яких на те причин, «заводячи» один одного. Другого тижня три години плачуть, третього - сидять у тиші та споглядають. Це - завершальний, закріплюючий усе попереднє етап. Все це можна зробити й екстерном за три години: годину сміятися, годину плакати, годину помовчати та поспостерігати із заплющеними очима.

Провокативна терапія сміхом. Автор ідеї незвичайного використання сміху та гумору у подоланні проблем Ф. Фареллі, автор книги «Провокативна терапія». Суть методу полягає у тому, що психотерапевт замість того, щоб щиро «професійно» поспівчувати клієнтові, гіперболізує його проблему та демонструє її абсурдність. Коли «нещасній людині» вдається відчути безглуздість ситуації та посміятися над собою, знаходиться рішення. Згідно з методом Фареллі, саме занадто серйозне ставлення до наших «бід та нещасть» й заважає нам позбутися їх.