Статті

Хіба міг модний столичний художник, епатажний поет, завсідник припортових петербурзьких трактирів, любитель рому і сигар, поціновувач театральних вистав, бажаний гість на балах та в аристократичних салонах Тарас Григорович Шевченко не любити жінок? І хіба можна було такого його не любити?

Втрачене кохання

Перший поцілунок Шевченка вийшов трохи гірким через сльози. Малий кріпачок саме переживав свою чергову підліткову депресію, сховавшись від усіх на пасовиську за Кирилівкою. Рано осиротілий Тарас жалів себе, почуваючись особливо покинутим тут, на самоті, з самими тільки вівцями. І раптом прийшла вона — така сама, як він, мала пастушка… Спогад про той поцілунок, яким висушила його сльози Оксана, згодом з'явився в одній із рідкісних ліричних поезій Шевченка.

Оксанка Коваленко була на три роки молодшою від Тараса і мешкала по сусідству. Їхні матері, дивлячись на забави своїх дітей, гадали, що ті колись одружаться. Але дитяча симпатія та підліткова закоханість не переросли у справжнє і глибоке почуття. Забракло часу. 15-річний "козачок" Тарас у валці свого пана Павла Енгельгардта мусів поїхати до Вільна (тепер — Вільнюс). Розлука була несподівана і довга. Тож своє перше кохання Тарасові залишалося тільки згадувати і малювати.

Робити малюнки з пам'яті йому ще добре не виходило, і замість милого личка малої кріпачки на папері під його олівцем проступали обличчя прекрасних дам, які Тарас міг довго роздивлятися і перемальовувати з театральних афіш, мистецьких естампів чи паркових скульптур, яких досить було у великому місті. Так з'явився портрет "Погруддя жінки", в якому вгадуються риси обличчя французької актриси Адріани Лекуврер.

…Оксана Коваленко не стала дівувати, чекаючи повернення додому свого Тараса. Зрештою, до Кирилівки Шевченко приїхав знову аж через чотирнадцять років — уже як вільна людина, здібний столичний художник та поет. На той час Оксана уже три роки була одруженою і бавила двох доньок, народжених від кріпака з Педиківки К.Сороки.

Тарас не надто переймався втраченим коханням. Життя тільки починалося, а він був уже відомим автором скандальних поезій та вдатним портретистом. Його столичні знайомства відкривали йому двері на бали та прийоми, які влаштовували в Україні провінційні аристократи.

Нерозділене кохання

На одному з таких балів у 80-річної поміщиці Тетяни Густавівни Волховської в селі Мойсівці Шевченко познайомився з дружиною відставного полковника Ганною Закревською та племінницею декабриста Рєпніна — княжною Варварою. Виник химерний любовний трикутник.

21-річна пані полковникова пробудила у Тарасові чуттєві порухи серця. І коли полковник Закревський запросив молодого художника до свого помістя в Березову Рудку, щоб той намалював портрети його сімейства, Шевченко з охотою погодився. Тарас малював родину Закревських неквапливо, щоб довше бути поруч із "Ганною вродливою", як згодом він назвав свою кохану в одному із віршів.

Ще один тимчасовий притулок у той час Шевченко знайшов у Варвари Рєпніної в містечку Яготині. Княжна ще на тому балу у старої Волховської загорілася несподіваним коханням до поета і запропонувала йому пожити у своєму помісті. Проте вона була на шість років старшою від Тараса, і той радше сприймав її як свою опікунку, а не коханку. А княжна натомість своїх почуттів не приховувала. Зізнавалася у коханні до Шевченка в листах. Подарувала йому власноруч сплетений шалик. Навзаєм він подарував їй свій автопортрет. У Яготині Тарас прожив десь із півроку, а потім знову повернувся до Петербурга.

…Уже на засланні побритий у солдати Шевченко згадував про Закревську, присвятивши їй вірша "Якби зострілися ми знову". Але зустрітися зі своєю пасією йому більше не довелося, вона померла у 35-річному віці саме того року, коли поет отримав звільнення від 10-річної солдатчини. А от з Варварою Рєпніною вдруге він таки побачився — через п'ятнадцять років після першої зустрічі, перебуваючи проїздом у Москві, коли повертався із заслання. Але 50-річна дама не змогла пробудити в ньому ніжних почуттів.

До речі, на заслання у Казахстан Шевченко потрапив власне через жіночу образу. У найскандальнішій на той час поемі "Сон" Тарас дозволив собі порівняти першу леді Росії, імператрицю Олександру із засушеним опеньком, мовляв, така ж вона "тонка, довгонога". На відміну від теперішнього захоплення зовнішністю подіумних модельок, краса такого ґатунку тоді була не в моді, і ображений таким порівнянням російський імператор суворо покарав поета.

Кохання без взаємності

Десять років солдатського побуту остаточно скалічили особисте життя поета. Замість вишуканого товариства він мав компанію п'яних офіцерів, замість вродливих панянок його оточували замурзані казашки. Шевченку минав 44-ий рік, коли новий імператор підписав указ про помилування, а він уже почувався страшенно старим чоловіком. Тарас ще й відпустив собі кошлату бороду, з якою справді скидався на старезного діда. Але, як то буває, мріяв про молоденьку дружину, поряд з якою хотів повернути свою минулу юнь.

Повертаючись до Петербурга, Шевченко на декілька місяців залишився у Нижньому Новгороді. І тут сповна відчув свою популярність. Жіночки з місцевого бомонду навперебій замовляли йому свої портрети, а художник оцінював їх прискіпливим оком.

"Серед жінок, як на підбір, жодної не тільки красуні чи гарненької, навіть стерпної не зустрів. Потвори і, як видається, переважно старі діви. Бідні старі діви!", — такий запис у щоденнику зробив він під враженнями від жіночого товариства у Нижньому Новгороді.

Але спраглий до кохання поет таки знайшов у Нижньому Новгороді дівчину своїх мрій. Вперше він побачив її на театральній сцені 13 жовтня 1857 року. 16-річна актрисочка Катя Піунова здавалася йому ідеалом жіночої вроди.

Заради її театральної кар'єри він викликав до Нижнього знаменитого актора Михайла Щепкіна, і той впродовж трьох днів грав у спектаклях разом з нею. Про її акторську гру Шевченко написав захоплену замітку до місцевої газети, яку згодом передрукувала московська преса.

Він вблагав директора Харківського театру погодитися на умови актриси і зарахувати її до своєї трупи. Закоханий Шевченко зовсім втратив голову і готовий був полюбити усіх. "М.С. Щепкін, їдучи з Нижнього, просив мене полюбити його милу Тетясю, тобто Піунову, і я буквально виконав його дружнє прохання. А сьогодні, прощаючись зі мною, Кишкін зі сльозами на очах просив мене полюбити його смиренну улюбленицю Вареньку Остаф'єву. І після таких милих обов'язків я скучаю", — записав тоді Тарас у щоденник.

Але молода актриса виявилася надто невдячною, а може, просто не наважилася пов'язати своє життя з модним, але скандально відомим художником, який майже на тридцять років був старшим від неї. Врешті з 25-річним актором Максиміліаном Шмідтгофом вона переїхала у Казань, де й одружилися з ним.

Переживши гіркоту нерозділеного кохання, Шевченко продовжував пошуки молодої дружини у Петербурзі. Він мріяв придбати ґрунт біля Канева, збудувати хату з комірчиною-робітнею і жити разом з вірною дружиною. "Без жінки і над самісіньким Дніпром, і в новій великій хаті, і з тобою, мій друже-брате, я буду на самоті, я буду одинокий", — писав 46-річний Тарас у листі до свого троюрідного брата Варфоломія Шевченка за рік до своєї смерті.

До речі, однією з претенденток на шлюб із поетом була наймичка Варфоломія, Харита Довгополенко. Але 19-річна селянка вважала Тараса занадто великим паном і через те не погодилася на шлюб.

Останнім коханням поета була ще одна молода, 19-річна дівчина — Лукерія Полусмак, яка наймитувала в Петербурзі. Простакувату дівчину Тарас зваблював дорогими подарунками. Шевченко накупив їй сукна, капелюшків, туфель, перснів, білизни, сережок з медальйонами, коралів і навіть Євангеліє в білій оправі із золотими краями. Тільки за один день (3 вересня 1860 року) він витратив на презенти понад 180 рублів! Але крутійка не захотіла залишати столичного життя і переїжджати в Україну, щоб жити у селі. Вона покинула поета і вийшла заміж за перукаря Яковлєва.

Лише в 1904 році, по смерті свого пиячка-чоловіка, Лукерія Яковлєва-Полусмак, залишивши дітей в Петербурзі, приїхала до Канева і щодня приходила на могилу Шевченка.

Відвідуючи меморіал, у книзі відгуків одного разу вона залишила розпачливий запис: травня 1905 року приїхала твоя Ликера, твоя люба, мій друже. Подивись, подивись на мене, як я каюсь…". Але було вже запізно. Прикро, але справжня народна слава і жіноча любов прийшли до Тараса Шевченка тільки після його смерті.