статьи

У межах Вінницької міської територіальної громади, серед інших, розташовані села Великі та Малі Крушлинці, Гавришівка і Писарівка. Сьогодні розповідаємо їхню історію.

Історик Валентин Отамановський вважав, що Великі Крушлинці існують приблизно з кінця XVI століття. Тоді їх називали Нетягами або ж Калітинцями. Ці назви пов’язані з річкою Нетягою, урочищем Нетяги та Калітиним ставом.

Перша згадка про Нетяги датується 23 травня 1599 року. Тоді король Сигізмунд ІІІ ствердив шляхтичу Мартину Хрушлинському право на володіння урочищами Нетяги і Телепеньчин Ріг. Хрушлинський отримав ці землі незадовго до того від вінницького старости Єжи Струся. За словами Отамановського, кінець XVI століття – це час початку переходу міських земель господарського призначення у володіння старост і польських шляхтичів.

Відомо, що у новоствореній слободі Калітинці (або ж Нетяги) осіло 25 людей. Хрушлинський звільнив їх на 30 років від податків та відбування повинностей. На території слободи був один неспустний став і млин на одне коло. Втім, цей млин «улітку не меле, та не завжди меле й узимку, а тому від третьої міри на рік може бути 5 злотих прибутку».

У 1602-1603 роках, відбулася суперечка між Хрушлинським та родиною Кропивницьких. Останні позивались проти шляхтича, стверджуючи, що він самовільно зайняв Калітин став, який йому не належить. Як вказує Отамановський, «відповідник поставив перед судом королівських комісарів свідками старих людей і довів, що об’єкт суперечки давно і завжди належав місту Вінниці, а сам став на Нетягах зветься Калітиним од вінницького міщанина Каліти, який його здавна засипав і уживав. Комісари визнали, що став Калітин є на королівському ґрунті і завжди перед тим належав до міста Вінниці, а тому й залишили його в королівських землях – “держави на той час пана Хрушлинського”».

У 1775 році шляхтич Марцін Ґрохольський на Варшавському сеймі отримав емфітевтичним правом Великі та Малі Крушлинці. Це означало можливість використовувати чужі землі для сільськогосподарських потреб. Після загарбання краю Російською імперією, у квітні 1794 року Ґрохольському підтвердили право на користування землями Великих та Малих Крушлинців. Проте, невідомо на який період.

З «Топографічного опису Подільської губернії 1799 року» дізнаємося якими були колишні Нетяги або ж Калітинці:

«Село Великі Крушлинці староство Крушлинецьке пожиттєво у старостині Софії Глоговської від якої таким же правом уступлено колезькому раднику Каспру Андрійовичу Вержиновському за суму 6 000 рублів срібною монетою і перебуває у його володінні. Село має розташування низьке, але рівне і лежить на лівому березі струмка Нетяга…

Дерев’яна корчма, де продається євреями закуплене в різних місцях вино. Наливний млин на одній греблі…, орендується євреями за 1 800 польських злотих».

У селі налічувалось 56 дворів та 342 мешканці, більшість з яких були підданими.

Тоді ж поруч існувало село Малі Крушлинці. Воно також належало Софії Глоговській. Ось як його описували:

«…має розташування підвищене, але рівне і лежить на правому березі протоки Хомутної. В селі церкви немає, а замість неї облаштована каплиця… Невелика школа, будинок священника…

Стара дерев’яна корчма, де продається євреями закуплене в різних місцях вино. Наливний млин на одній греблі…, орендується євреями за 2 200 польських злотих».

У тогочасних Малих Крушлинцях налічувалось 92 двори та 638 мешканців: 108 орендарів, 9 представників православного духовенства, 513 підданих і 8 євреїв.

Поруч із Крушлинцями розташовувались села Гавришівка і Телепеньки, які в наш час об’єднані в один населений пункт. Обидва ці поселення належали графу Антонію Протазію (Проту) Потоцькому. Згідно з топографічним описом губернії Гавришівку він «відпустив заставним правом скарбнику вінницькому Францішеку Годлевському за суму 136 000 польських злотих». Ось якою була Гавришівка у 1799 році:

«Село має розташування на скелястих берегах протоки безіменної, яка впадає в протоку Хомутну. В селі церква грекоросійського сповідання переведена з унії в 1795 році в ім’я Івана Богослова…, невелика школа, будинок священника…

Дерев’яна корчма з ґуральнею…, в ґуральні майстер з євреїв вільнонайманий. Все це орендується євреями за 2 800 польських злотих.

Сільський панський дім розташований на узвишші на правому березі безіменної протоки. У ньому, окрім покоїв, клуня з током, комора для зерна, стайня, шопа та невеликі городи.

Селянські хати розташовані за звичаєм нерегулярно і дещо просторо, біля них невеликі городи. Поселення з усіх сторін оточене орними полями».

В селі тоді було 66 дворів та 532 мешканці (переважно піддані).

Теперішня частина Гавришівки, а тоді окреме село Телепеньки розташовувалось на «скелястих берегах протоки Хомутної». Тут також була дерев’яна церква, школа і будинок священника. Корчму орендувала сусідня Гавришівка.

У тогочасних Телепеньках було 49 дворів та 399 мешканців, більшість з яких були підданими.

Колишній хутір вінницького війта Парфена Омеляновича, а в 1799 році вже окреме село, Писарівка була значно більшою за сусідні поселення. Тут налічувалось 127 дворів та 1 032 мешканці. Село також належало Проту Потоцькому. У топографічному описі губернії вказується, що:

«Село Писарівка його ж Потоцького, а від нього відпущене стольнику брацлавському Гаврилу Парчинському за 180 000 польських злотих і перебуває в його володінні. Розташоване на лівому березі річки Віннички. У ньому церква грекоросійська переведена з унії в 1795 році в ім’я Покрови Пресвятої Богородиці, у ній іконостас нової різьби і живопису доволі значного…, невелика школа і будинок священника.

Корчем дерев’яних дві з ґуральнею…, на цій ґуральні майстер із християн вільнонайманий, а до корчем належать орні поля в руку по шість днів та косовиці на 12 косарів.

Млин наливний на одній греблі… орендується євреями за 3 800 польських злотих.

Сільський панський економічний дім має розташування підвищене на правому березі безіменної протоки. Окрім покоїв, у ньому клуня з током, комора для зерна, стайня і шопа. Панська ґуральня, де майстер із записаних по ревізії селян. Селянські хати розташовані за звичаєм нерегулярно і дещо просторо, біля них невеликі городи. Поселення з усіх сторін оточене орними полями».