статьи

Щорічно 11 лютого за рішенням ООН відзначається Міжнародний день жінок і дівчат у науці з метою «досягти повного і рівного доступу жінок і дівчат до науки, а також забезпечити гендерну рівність і розширення прав і можливостей жінок і дівчат».

Частка жінок серед дослідників в Україні у 2020 році становила 44,7%. За даними ЮНЕСКО, це доволі високий показник у порівнянні з іншими європейськими країнами. За цим показником нашу країну випереджають 11 держав Європи: Північна Македонія (53,4%), Латвія (52,2%), Сербія (51,4%), Чорногорія (49,9%), Литва (49,5%). До країн з найменшою часткою жінок у науці належать Нідерланди (26,4%), Чехія (26,6%), Німеччина (27,9%), Люксембург (28,1%) та Франція (28,3%).

Коливання частки жінок серед дослідників у країнах світу обумовлена низкою чинників: передусім рівнем оплати праці у сфері науки, а також особливостями фінансування наукових розробок, специфікою побудови академічної кар’єри – системою найму та мобільності, можливістю поєднувати цю кар’єру із сім’єю та народженням дітей тощо. Про деякі проблеми становища жінок вчених (на прикладі соціально-гуманітарних наук) на тлі системних проблем фінансування науки в Україні я писала у 2021 році тут.

Популяризація науки серед дітей та молоді та, зокрема, дівчат ‒ це переважно романтизація науки як захопливої подорожі до пізнання, що є ширмою для приховування структурних проблем науки в Україні. У контексті різних форматів заходів до Дня дівчат у науці, це ще й зміщення фокусу з теми становища науковців до хибного уявлення, що єдина проблема жінок-науковців чи небажання дівчат займатися наукою – це гендерні стереотипи, які достатньо подолати виховними заходами та «історіями успіху» жінок у науці.

Власне, і до багатьох цих історій є питання. Якщо ви почитаєте про сучасні історії успіху жінок у науці України, ви помітите, що нерідко успішні жінки вчені розвивалися переважно не в системі української науки, а найбільш активна фаза їх роботи припадає на роботу чи програми у закордонних університетах.

Тому, скажімо, здобутки всесвітньо відомої математикині Марини В’язовської тішать нашу національну гордість, проте принаймні з 2013 року її академічний шлях проходив не в Україні, тож залишається відкритим питання, яка країна чи інституція має право декларувати причетність до результатів її роботи.

З урахуванням системних проблем в науці, відтоку молоді та, припускаю, особливо молодих чоловіків (це відома тенденція, зафіксована ще у 1990-х роках, що частка чоловіків знижується у галузях з низьким рівнем оплати праці), наукові кадри будуть або і далі «старішати», або будуть оновлюватися виключно за рахунок жінок.

Висловлюючись науково, припускаю, що в контексті війни та сучасного стану науки, а також викликів післявоєнного відновлення, буде поглиблюватися «фемінізація» науки або принаймні тих її галузей, які перебувають у найбільшій кризі.

Висловлюючись простіше, наука в Україні дедалі більше буде триматися на жінках та їх ентузіазмі, про що є сенс говорити прямо та чесно.

Отже, розкажіть дівчатам…

Проінформуйте дівчат, яких ви мотивуєте йти у науку, що їх зарплата жодним чином не буде залежати від їх наукових досягнень.

Розкажіть їм про те, що, навіть якщо вони досягнуть максимальних висот у науці, отримають докторські ступені та будуть очолювати, скажімо, відділ в академії наук, вони отримають максимум 300 євро на місяць.

Якщо не досягнуть аж таких висот (а це доля переважної більшості), то будуть отримувати зарплату трохи більше за мінімальну (навіть з науковим ступенем), або будуть працевлаштовані навіть не на 0,25, а на 0,1 ставки!

Трохи більше вони зможуть заробити в університеті, якщо пощастить набрати «ставку», але про науку доведеться забути за кількістю того, скільки доведеться викладати та за кількістю адміністративної та паперової роботи.

Розкажіть їм, що ними будуть маніпулювати та говорити, що «справжній» науковець та викладач працює виключно на ентузіазмі, з альтруїстичних міркувань та за покликом серця, а всі думки про матеріальне (типу мати дохід достатній для того, щоб відкласти на відпустку та лікування зубів) – це від лукавого.

Розкажіть, що з них при цьому будуть вимагати публікувати наукові статті у пристойних, переважно закордонних, виданнях, їздити на закордонні конференції, показувати високі індекси цитування (бо умови контракту, ліцензії, акредитації, та, головне суспільство, вимагає КПД від «дармоїдів» з науки за 6–9 тисяч грн зарплати)

Чиновники від освіти і науки та навіть деякі колеги також будуть торочити про «підвищення конкурентоспроможності» українських науковців у світі та в контексті євроінтеграції (за ту саму зарплату).

Розкажіть, що кожен зустрічний, хто буде дізнаватися про їх статус кандидатки чи докторки наук, буде скептично питати, а чи самі вони писали свою дисертацію (бо про стан науки судять з медійних скандалів про куплені дисертації та плагіат), а на наукових заходах будуть серйозно говорити про підвищення престижу науки так, наче це єдине, чого нам бракує.

Розкажіть, що вони будуть за власний кошт купувати папір, реактиви та їздити на конференції. Що після захисту дисертації їм доведеться за власний кошт оплатити роботу опонентів та інші супутні витрати (наприклад, банкет).

Що наука в Україні – це фактично хобі та що для того, щоб займатися наукою, їм доведеться … бути одруженою з тим, хто міцно стоїть на ногах, бо часом єдина можливість залишитися у науці, – це мати партнера, який буде підтримувати матеріально. Ну або гарувати деінде, щоб заробити на життя.

Звичайно, розкажіть їм про те, що поважний пан професор буде розказувати про те, що «жінкам не місце у юриспруденції, хірургії, фізиці…» (список продовжити).

Розкажіть також, що, навіть якщо вони отримають державне фінансування на свій проєкт, то ним, припускаю, керівництво установи буде латати дірки, а не підвищить їм зарплату.

Розкажіть, що, звичайно, не все так погано, що попри усі негаразди, в Україні на диво є гідні науковці та науковиці, які працюють не завдяки, а всупереч системі.

Проінформуйте їх про те, що є також рятівне коло – закордонні гранти на поїздки на конференції, реальні (не дистанційні!) стажування та на проведення досліджень, але тоді треба бути готовою до тривалої розлуки з близькими, а маятник балансу материнства та науки ризикує схилитися у напрямок виключно науки.

Нарешті, розкажіть дівчатам, що, якщо вони серйозно хочуть займатися наукою, їм, з великою долею ймовірності, це вдасться зробити лише за межами країни.

Я дякую усім науковицям, які самовіддано працюють на благо науки в Україні, завдяки спілкуванню з якими з’явився цей текст.

Дані про рівень зарплат недоступні у державній статистиці та ґрунтуються виключно на неформальних оцінках зарплат «середнього молодого науковця» з кандидатським ступенем без врахування стажу, посади та «частки ставки», отриманих під час розмов та інтерв’ю з колегами.

Автор: Олена Стрельник, докторка соціологічних наук.