статьи

У 4 ранку нас повезли грузовичком в прицепі якого, мабудь, возять худобу))

Разом з нами в стаді було двоє німців, четверо французів, один з Південної Африки, двоє з Британії, які потім відсіялись по стану здоров'я, і ще два гіда з США. 

Це наш гід Раян), він вже п'ять чи шість разів піднімався на Тахумулько. А ше він проїхав на велосипеді з Флориди до Аляски.

Цей пес-дурбес йшов з нами весь час від початку до кінця) він надихав нас, і ми підтримували його як могли:)

До підніжжя ми добирались ше двома автобусами. Підйом і спуск тривав два дні. Практично під самою вершиною ми розбили кемп. Останні 300 метрів подолали раненько длизько за годину, щоб зустріти сонце.

Признатись, я не памятаю щоб колись шось мені давалось на стільки важко, як підйом на Тахомулько. Я реально не думав що це буде на стільки важко)

Мій, як вияснилось, зовсім не підготовлений і невиспаний організм посилав мене і проклинав мене кожних пройдених 20 метрів) 

Іноді, присідавши на якийсь камінь, шоб перевести дух, я чув як моя спина тихенько, сціпивши хрящі, шепотіла мені (на іспанській): "Придурка кусок! Ненавижу тебе і твій рюкзак" 

На висоті вище 3,5 тис. м відчувається кожен пройдений тобою метер. Головний біль, тошнота і кисневий голод - твої кращі друзі, яких ти несеш разом з спорядженням у рюкзаку. 

Але ви знаєте? При цьому всьому нас спасав сміх, ми ржали іноді, як хворі. Гумор - це те що не покидало нас ні на секунду)

Спина гнула трьохповерховий мат, в голові пульс відбивав тріолі, нас тошніло всю дорогу, але ми йшли і сміялись)

Борячись з собою за кожен крок, ти просто йдеш, втупившись в землю, і думаєш: «Що я тут роблю? Для чого такі жертви і чого я маю це вислуховувати від спини?)»

А потім зупиняєшся, піднімаєш голову і здається шо і вмерти тут не жалко)

І ти стаєш свідком конфлікту. Конфлікту твого мозку з очима. Він просто відказується вірити цим двом насправді невинним близнюкам))

І стоячи вже на вершині, на краю кратера потухшого вулкану, до тебе все таки приходить розуміння, шо це все не дарма і воно того вартувало, щоб протягом десятка годин, буквально вбивати себе, фізично і морально, шоб потім застигнути всього на одну мить, одну грьобану мить. Але яку... 

Я продовжую знаходити смисл.

Вбивайте себе. Вбивайте кожен день! Нагорода буде великою!

 

Читайте іньші пригоди в Гватемалі 

http://instagram.com/sergey_tomchuk

https://vk.com/sergei.tomchuk