статьи

Поцілунок є для нас чимось уже таким звичайним і природнім, що й ніби не вартий окремої розмови.
Між тим, ще давні слов’яни відводили поцілункові важливу роль у попередженні й знятті навроків та поганої енергії (див. казку про сплячу красуню). До речі, слов’янський корінь “сіл — ціл” означає “цілісність, здоров’я”. Дитині до сих пір цілують забите місце або дують на нього.

Віддалений прообраз поцілунку — годування з дзьоба в дзьоб у птахів. У слов’янських народів годування з рота в рот зустрічаємо в ритуальних діях, як-от: так поїв чоловік дружину при важких пологах; жінка, яка хотіла дітей, просила вагітну дати їй через щілину в паркані кусень хліба чи води з вуст у вуста.

У міфології поцілунок символізує злиття душ і займає чільне місце серед таких форм штучного споріднення, як змішування крові чи слини, - він містично знімає бар’єр між родовими енергіями при одруженні, братанні та покумленні.

На Поділлі, якщо майбутня мати до пологів налаштовувалася віддати дитину, її заставляли поцілувати новонародженого. Вважалося, що після цього вона вже не зможе не любити його.

Закріплення поцілунком інтимного спілкування пов’язане не лише з харчуванням, але й зі статевими стосунками. Звичай вигукувати на весіллі “Гірко!” має витоки в народній обрядовості. Звідти ж і традиція торкатися губами жіночих грудей - відомий ритуал усиновлення. А на Закарпатті молода і свекруха, повернувшися з вінчання, цілували одна одну під серце, щоб жити в любові. ( У деяких народів функцію поцілунку виконує взаємне обнюхування або тертя носами. Тож “поцілунок носами” супроводжується не смаковими, а нюховими відчуттями, котрі також значимі як у сексуальному житті, так і в харчуванні людини).

Характерний для слов’янських народів поцілунок вітання є, насамперед, виявом почуття приязні та дружнього єднання. Павло Алепський (XVII ст.) у своєму творі “Подорож патріярха Макарія” розповів, як під час перебування в Україні був збентежений необхідністю поцілувати дружину воєводи: “Нам казали, але я не вірив, що не лише в цей Великодній день, бо й коли пригощають у себе стороннього, то приводять свою дружину, щоб усі присутні поцілували її у вуста, до того ж чоловік її спокійно дивиться на це: і ніхто не може не цілувати, аби не вигнали з дому”. Між іншим, у Чехії гості досі цілують господиню, але вже коли йдуть із гостини. Прощання при розставанні в слов’янській традиції мало на увазі взаємне прощення гріхів. І прощання, і прощення скріплювалися поцілунком на знак дружньої прихильності. Поцілунок - “золотий ключик” до душі іншої людини.

Поцілунок вітання наближується до поцілунку шанування, коли цілують руки, плечі або навіть ноги на знак покори та підлеглості. В Україні селянська дитина, щоби поцілувати в руку батьків або когось зі старших, брала ту руку своїми, а потім цілувала її зверху. Це вважалося особливо шанобливим.

Поцілунком скріпляли також прощання з помираючим і небіжчиком. І в цьому випадку прощання, прощення і ствердження вічної взаємної любові зливаються в єдиній обрядовій дії.

Слов’яни також широко практикували цілування священних предметів, долучаючись до них й отримуючи їхню силу і допомогу. Цілуванням святинь затверджувалась присяга.

Сергій Ольховенко, НСЖУ