Статті

Договір довічного утримання (догляду) є альтернативою договору дарування у тих випадках, коли особа за життя має намір розпорядитись належним їй на правах власності майном, але за наявності певних умов. За цим договором, відчужувач передає набувачу у власність нерухоме або рухоме майно, натомість «отримує» довічниий догляд. Такий договір укладається в письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню, а якщо предметом договору є нерухоме майно, то і державній реєстрації, де право власності на майно, виникає з моменту нотаріального посвідчення договору, а якщо договір підлягає державній реєстрації – з моменту такої реєстрації. Однак, до смерті відчужувача право розпорядження майном обмежене.
Сторонами договору довічного утримання є відчужувач та набувач. Відчужувачем за цим договором може бути будь-яка фізична особа, а набувачем - повнолітня дієздатна фізична особа, а також юридична особа або ж кілька фізичних осіб, які отримують майно на праві спільної сумісної власності, а їх обов’язок по утриманню (догляду) відчужувача є солідарним. При укладенні такого договору, з метою належного його виконання, необхідно чітко встановити права і обов’язки сторін. Так, набувач зобов’язаний надавати відчужувачу довічне матеріальне забезпечення (у натуральній та грошовій формі) або догляд, строки та види якого також визначаються договором і поховати відчужувача, навіть якщо такий обов’язок договором не передбачений.
Тому можна зробити висновок, що права набувача щодо розпорядження набутим майном до смерті відчужувача дуже обмежені, чого не можна сказати про договір дарування, згідно з яким права обдаровуваного не обмежені нічим. Відмінність між вищезазначеними договорами є і в тому випадку, якщо особа, яка здійснила відчуження майна, вирішила розірвати відповідний договір. У випадку укладення договору дарування позовна давність, протягом якої особа може звернутись до суду з позовом про розірвання цього договору, скорочена і становить лише один рік. У договорі довічного утримання навпаки, однією з основних є умова щодо можливості його розірвання у випадку неналежного виконання набувачем своїх обов’язків, передбачених у договорі. Тоді ризик залишитись без майна, у разі порушення умов договору, несе особа, на користь якої укладений договір, а не особа, яка є відчужувачем майна. Витрати, здійснені набувачем на утримання відчужувача до розірвання договору, не відшкодовуються.
Як бачимо, договір дарування і договір довічного утримання мають різні правові наслідки для відчужувача. Підводячи підсумок, можна зазначити, що кожна людина має різні причини, які спонукають її укладати договори, направлені на відчуження нерухомого майна, а тому може сама вирішувати, який договір вона буде укладати у тому чи іншому випадку.