Статті

Астенія (від грецького astheneia — слабкість, безсилля) - психопатологічний стан, який характеризується слабкістю, підвищеною втомою, емоційною лабільністю, гіперстезією, агрипнією. Астенія, як провідний клінічний синдром, характерний для хворих психіатричного, неврологічного та соматичного профілю. Основними ланками регуляції поведінкових реакцій, емоцій, пам'яті, енергетичних можливостей організму є ретикулярна формація і лімбічна система. Вони приймають участь у підтримці біологічних ритмів регуляції вегетатики.

Останнім часом, астенічні стани різної етіології мають тенденцію до росту і є однією з найбільш частих скарг пацієнтів на прийому у лікарів. По етіології астенія поділяється на «органічну» -45% і «функціональну» — 55%. Органічну форму астенії часто викликають інфекційні, ендокринні, неврологічні, онкологічні, гематологічні захворювання, порушення функції шлунково-кишкового тракту. Функціональну форму астенії викликають психічні захворювання. Від простої втоми астенію відрізняє відсутність зв'язку з попереднім фізичним або психічним навантаженням, відсутність покращення стану після довготривалого відпочинку і після прийому звичайних стимулюючих речовин, - прийом кави, міцного чаю, застосування водних процедур.

Астенічний синдром потребує лікування незалежно від етіології (причини), стадії розвитку, тому в його лікуванні враховують варіант астенічного синдрому (гіпостенічний чи гіперстенічний). Для терапії астенічних станів використовували препарати різних груп: ноотропи, антидепресанти, транквілізатори, не враховуючи варіантів синдрому. Тому стимулююча дія одних із перерахованих препаратів посилювала притаманну астенії дратівливість, порушення сну, вегетативні розлади; седативний ефект інших препаратів, посилював млявість, викликав денну сонливість, що не влаштовувало пацієнта. Тому підбір препарату із збалансованою протиастенічною дією є важливим медико-соціальним завданням.