Статті

У південно-східній частині Вінниці існує район під назвою Малі Хутори. Якщо ж говорити про Вінницьку міську територіальну громаду, то варто враховувати і села Вінницькі Хутори, Щітки та Писарівку, розташовані далі на схід. Усі ці території розміщені на берегах річки Віннички, а якщо точніше, то на берегах ставків, утворених на цій річці. Невдовзі після виникнення Вінниці міщани почали створювати і розвивати тут хутірні господарства, які згодом переросли в окремі поселення. Сьогодні розповідаємо історію цих давніх вінницьких хуторів.

Як зазначає історик Валентин Отамановський, станом на XVI століття приватні міщанські землеволодіння довкола Вінниці були поширеним явищем. Чи не найбільше їх було у південно-східному напрямку від міста, на річці Вінничці. Так, наприклад, відомо, що у 1578 році в лісі над Вінничкою розташовувалась пасіка міщанина О. Климченка. А на самій річці він мав ставок. Зазначається, що належали вони його родині «с продков».

Орієнтовно на місці сучасної Писарівки на початку 1640 років розташовувався великий хутір вінницького війта Парфена Омеляновича. Як зазначає Отамановський, «над горішньою течією річки Вінниці мав великий хутір, справжній добре впорядкований маєток, з орними землями, лісами, ставами городами, садами, сіножатями, дібровами, гаями, запустами, заростями, ставками…». Самих лише ставків було на хуторі аж 12. У 1641 році Омелянович продав ці володіння римо-католицькому монастиреві домініканців за 350 польських злотих. А вже у XVIII столітті на місці хутора було розташоване село Писарівка.

Володіння Парфена Омеляновича межували з хуторами Федора Журби та Кумайла, з хутором нащадків міщанина Дашка та іншими хуторами вінницьких міщан.

У ті ж часи – в середині XVII століття – хутір та став з млином на річці Вінничці мав міщанин К. Лукашевич. Трохи згодом він передав його православному монастиреві Вознесіння Господнього, оцінивши в заставному записі в 500 польських злотих.

Міщанин Сахно Ушкало володів тоді хутором зі ставками й саджанками, полями, лісами й садами. Він теж передав ці свої володіння Вознесенському монастиреві, оцінивши їх у 800 польських злотих.

За словами Валентина Отамановського, приватні міщанські землеволодіння у Вінниці опинилися під загрозою після Люблінської унії 1569 року. Подія, що об’єднала Королівство Польське та Велике князівство Литовське у Річ Посполиту, посилила польську владу на території сучасної Вінниччини. Ще від 1496 року шляхта Корони відповідними конституціями намагалася монополізувати для себе право на володіння земськими нерухомостями, приписуючи міщанам спродати шляхті всі свої земські маєтки. Втім, хутори на Вінничці ще довго залишались міщанськими володіннями, а згодом перетворилися на окремі села. Одне з них називали Вінницькими або ж Великими Хуторами.

Про подальшу історію Хуторів, а також про те, як виникали різні частини сучасної Вінниці, читайте у наступних дописах.