Статті

Древній Рим і його історія часом підносять сюрпризи, наприклад, існування гладіаторів-жінок. Такий культурно-спортивний феномен пов’язують з ростом популярності гладіаторських боїв ще при перших імператорів. Хоча жінки билися на арені, при Августі панночкам з сенатського стану не можна було дивитися на таке, а заміжнім дозволялось, але тільки із задніх рядів.

Участь гладіаторів-жінок збільшувало і без того величезні збори.

Не дивно, що перші гладіаторші з’явилися за часів імператора Нерона: його буйна до хворобливості фантазія часто вражала. Літописець Діон Кассій змальовував падіння моралі при Нероні, відзначаючи що при цьому правителі знатні чоловіки і жінки з вищих верств займалися невідповідними їх походженням речами. Наприклад, грали в театрі, водили колісниці, а також боролися на арені і брати участь у цькуванні звірів. Одним із завдань гладіаторських ігор була підготовка громадян до війни і жіночий поєдинок надавав мужність всім римлянам.

Точну дату появи перших жінок-гладіаторів зазначив Тацит, описуючи помпезні ігри 63 роки н. е., в ході яких для поєдинків на арену вийшли сенатори і жінки зі знатних родин. За римськими традиціям участь в таких видовищаї була ганьбою для високородних римлян – вони могли бути глядачами і тільки.

На арену більшість жінок-гладіаторів потрапляли тим самим шляхом, що і чоловіки: рабині, продані ланисте, вільні простолюдинки за власним бажанням. В цілому, поява жінки-есседарія стало культурним шоком для римлян. Спочатку так називали воїна-кельта, що воював на колісниці, а пізніше ессендарій став гладіатором, які б’ється на такому ж транспортному засобі. Вони використовували щити овальної форми, обладунки та прикрашали шоломи плюмажем.

Зрозуміло, участь жінок в боях на арені спочатку викликало ажіотажний попит на квитки. В історію увійшли жіночі ігри, пов’язані з урочистим відкриттям Колізею при імператорі Тіту. Діон Кассій писав, що нарівні з чоловіками билися і жінки-простолюдинки.

Жіночий поєдинок був незвичайним навіть для розпещеної римської публіки, так що битва на арені Амазонки і Ахілла стала популярним сюжетом для скульпторів і письменників. Хоча, гладіаторські бої були затребуваним мотивом в мистецтві, зображень гладіаторів-жінок не вцілів, хіба що горельєф з Галикарнаса. До речі, Амазонка і Ахілла – найпопулярніші сценічні імена для виступу на іграх. Подейкують, що в якості нагороди за перемогу на арені – жінка могла стати вільною мешканкою Риму.

Який імператор заборонив участь в боях гладіаторів-жінок?

Після недовго періоду розквіту ігор за участю жінок прийшла і пора забуття. У 200 році нашої ери правитель Риму Септимій Север указом заборонив слабкій статі битися в гладіаторських боях. Справа в тому, що жорстокість жіночих боїв зашкалювала, крім того, за участь в такому неблагородному виді спорту глузуванням піддалися всі римські жінки, навіть високородні. Плями на репутації патриціїв ніхто не бажав.

Сучасні археологи довели, що гладіатори-жінки дійсно існували: в 1996 року в Лондоні знайшли давньоримський кладовищі, а в могилі поза його стінами виявлена могила жінки. Крім її кісток у могилі знайшли останки тварин, соснові шишки і кілька ламп.

На одній з них був зображений гладіатор, а на трьох інших – єгипетський бог Анубіс. Артефакти доводять, що дама була з нижчого стану, але вільна. Рішення податися в гладіатори було спонтанним, по всій видимості.