статьи

Вінничанин Дмитро Павлов уже кілька років створює унікальні костюми кіногероїв. Для цього він опанував навички технолога, скульптора й художника. Зовсім нещодавно чоловік завершив свою третю роботу — майже двометровий костюм Хижака. Як довго Дмитро Павлов працює над кожним костюмом, скільки вони важать і у кого найбільше користуються популярністю — читайте далі у матеріалі.
Вінничанин Дмитро Павлов значну частину свого життя присвятив роботі на будівництві, та це не приносило йому особливого задоволення. Якось чоловік випадково побачив відеоролик у YouTube, і після цього його життя змінилось, а творчий потенціал нарешті зміг проявитись по-справжньому. — Це було п’ять років тому, — пригадує Дмитро Павлов. — У перервах між роботою я гортав YouTube і зовсім випадково натикнувся на офіційну презентацію «Трансформерів».

Тоді ж я побачив аматорське відео, де під час тієї презентації вийшли люди у костюмах-велетнях… Спочатку, правда, Дмитро навіть не зрозумів, що це були люди вбрані у костюми. Та перевіривши інформацію, чоловік загорівся ідеєю зробити щось подібне. — Пам’ятаю, мені дуже сподобались емоції людей на тому відео, те, як вони реагували на героїв, як розглядали їх,  — розповідає він.  — Тож я і подумав, що мені теж під силу щось таке зробити або хоча б спробувати. Якогось нового персонажа вирішив не шукати, а зупинитись на Бамблбі...

Перший млинець нанівець

За словами Дмитра Павлова, його вчителем і вірним помічником в освоєнні нового захоплення був інтернет. — Ніякого секрету немає, google знає все, — сміється чоловік і відразу додає, що все ж у пригоді стали навички з минулих робіт. — Чим я тільки не займався за своє життя, особливо довго працював у будівництві. Не скажу, що мені це особливо подобалось, але ж потрібно було якось жити, годувати сім’ю... І разом із тим, досвід у будівництві мені дуже допоміг, і саме знаннями, які тоді здобув, я тепер користуюсь для створення костюмів.

З рештою хобі перетворилось на основну роботу, та помилок минути не вдалось. — При роботі з такими великими костюмами важливо думати на перспективу, але є такі моменти, коли ти ніби уявив, як воно має бути, продумав, як саме ти це робитимеш і в думках все складається ідеально, ніби як пазлик, — пояснює Дмитро. — Та коли приступаєш до практики й починаєш працювати руками, розумієш, що деякі нюанси в житті зовсім не такі, як у фантазії. Тому часто буває, що простіше почати все спочатку, ніж виправляти чи переробляти зроблене.  Яскравим підтвердженням цього він називає свій перший костюм. — Мені залишалось доробити лише частину ноги й руки, але попри це і попри витрачені кошти й час, я його викинув. Мені не сподобалась якість і загальний вид костюму, — говорить вінничанин.

Дмитро погоджується, що це був досить радикальний крок, але відразу зізнається, що ні про що не шкодує. — Це був мій досвід: я вже розумів, що не так і що потрібно змінити. Тому і взявся заново за роботу й зробив костюм, який можна побачити зараз. Новий результат мені сподобався і, зрозуміло, я його зберіг, — додає він. — Зробити що-небудь, аби тільки зробити — це не мій підхід. Я ж цим займаюсь не тому, що хтось наказав, а тому, що мені це справді подобається. Ось чому мені важливо, перш за все, бути задоволеним своїм власним результатом.  Дмитро Павлов переконаний, що помилки завжди можуть траплятись, а від так дуже важливо не опускати руки, мати чітку ціль і прагнути її досягти. 

Що спільного між Бамблбі та Срібним Самураєм

Після трансформера майстер почав шукати нового героя. Так він побачив Срібного Самурая і питання, який же костюм робити далі, зникло саме собою. — Мені сподобалась його велич, його така «дорослість», серйозність і навіть у дечому гламурність. Тож я кинув собі наступний виклик і знову досягнув свого — на мій погляд, костюм вийшов правдоподібним, — ділиться наш співрозмовник враженнями. — Загалом перші два костюми схожі між собою за технологією створення, у їхній основі лежать пластикові деталі. Також вони мають подібну вагу: обидва костюми важать приблизно по 19 кілограмів. 

Новий костюм — новий рівень  Третім костюмом Дмитра Павлова, який він, до речі, завершив днями, став Хижак з однойменного фільму.  — Над костюмом я працював десь пів року. Він відрізняється від двох попередніх, бо в його основі силіконові елементи, інша технологія й певна відмінна специфіка роботи, — продовжує розповідати Дмитро.

— Мені цей костюм був дуже цікавим саме як творчий проєкт. І як нова, ще не досягнута до цього, ціль.  Звертає увагу чоловік і на те, що Хижак є сам по собі дуже цікавим персонажем і його, на відміну від того ж трансформера, роблять досить рідко. — В Україні, впевнений, це єдиний такий костюм, а тим більше у такому виконанні, — каже він.

Також вінничанину було цікаво попрацювати з силіконовою основою.

— Тут вже потрібно було робити зовсім інші матриці, інші форми, використовувати інший матеріал. Попередньо я досліджував, як правильно фарбувати такий силікон, а для цього довелось знайти спеціальну фарбу (інша ж просто відстає), — пояснює Дмитро. — Її мені привезли з-за кордону, бо у нас поки важко з такими матеріалами.

Чоловік зізнається, що ще навіть не встиг зважити свій новий витвір, але вже розуміє, що той трохи легший за двох попередників. — Якщо взяти сумарну масу, то він близько 10-15 кілограмів. Оскільки це не мішок, який просто носиш на плечах, а повноцінний костюм, вага якого рівномірно розподіляється по всьому тілу, то важкість особливо й не відчувається, — розмірковує майстер. — Крім того Хижак трохи менший за розміром, десь 1,95 метра. Велич йому додає підошва й особлива форма голови. Та додам, що одягнути цей костюм зможе й двометрова людина. 

Справжньою фішкою третього костюма є його рухома щелепа. — Це взагалі була моя мета ще до того, як я взявся робити костюм, — зізнається чоловік. — Я поставив собі за мету, що ікла в нього мають рухатись як у фільмі. Для цього взяв свій дитячий металічний конструктор, зробив таку механічну частину, щоб зрозуміти, як воно має працювати. Коли експеримент вдався, тоді вже почав роботу над самим костюмом. Тепер це дійсно така родзинка Хижака. 

Костюми гарно працюють

В Україні подібних великих костюмів кіногероїв дуже-дуже мало. Більшість майстрів роблять трохи простіші варіанти — такі-собі аніматорські костюми для невеликих заходів і дитячих свят. Тому роботи вінничанина виглядають значно цікавіше й розраховані вони на більш масові урочистості. — Я не робив особливої реклами своїм виробам, не виходив, можна сказати, на всеукраїнський рівень, бо спочатку думав, що одного-двох костюмів для цього замало, — пояснює свою позицію чоловік. — Та все ж костюми справді працюють. Вони подобаються як дітям, так і дорослим, тому дуже часто стають гостями різних свят. Попри свої параметри, вони рухливі й відразу притягають до себе увагу. Минулого року Бамблбі працював у Затоці, де став справжньою зіркою. А цьогоріч туди поїдуть вже всі три кіногерої — буде гаряче!

Далі більше

Дмитро Павлов розповідає, що поки не обрав героя, чий костюм робитиме далі. Зізнається, що хоче трішечки перепочити після Хижака, але обіцяє, що це точно буде цікаво. — Я щоразу підіймаю свою планку, тому наступний костюм буде ще кращим, — говорить він. — Мені подобається розвиватись і ставити перед собою все нові й нові виклики. Пам’ятаю, коли вперше показав свою роботу людям і які позитивні емоції від них отримав — це дуже заряджає рухатися далі. 

У кожен костюм вкладає душу

Наразі майстер створив три унікальні костюми, до кожного з них у чоловіка різне ставлення, але й улюбленців немає. — У кожного з костюмів свої плюси і своя історія. Кожен з них — частина мого життя, і в кожен з них я вкладаю душу, — зізнається Дмитро Павлов. — Щобільше, кожен з них я створюю власноруч, роблю своїми руками все від А до Я. Тому можу сказати, що тут потрібно бути і технологом, щоб знатись на усіх тонкощах матеріалів, і художником, і скульптором (бо роботу спочатку потрібно створити у спеціальній матриці)... Зізнаюсь, іноді я втомлююсь, але це не зупиняє мене. Я просто роблю перерву й повертаюсь до справи трохи згодом. Головне, що рухає чоловіком — бажання досягти своєї цілі.  — Я не зупиняюсь, бо маю ціль і хочу її досягти. Інакше просто не цікаво жити. Якщо немає цілі, то який взагалі сенс, — наостанок риторично запитує він. — Коли ти ставиш перед собою ціль, то це тебе дуже загартовує, ти вчишся брати волю у кулак, вчишся помилятись, але рухатись далі… У кожній роботі має бути результат. І цей результат обов’язково має влаштовувати тебе самого, тобі не має бути соромно за власну роботу.. І скажу, напевно, банально, але мені це справді подобається і подобається з кожним днем все більше й більше!