Новости

Тривожний сон, відсутність апетиту, нав'язливі думки про самогубство – такі симптоми навесні 2024-го почав помічати за собою піхотинець, який понад рік воює на донецькому напрямку. Зрештою він звернувся по допомогу до психолога свого батальйону. 

Після "сповіді" в кабінеті фахівця боєць отримав анкету на два аркуші з переліком запитань, які мали допомогти визначити його психологічний стан. Результати опитування показали, що військовий має суїцидальні нахили. Але психолог відмовився відправляти його на лікування, щоб підрозділ не втратив "бойову одиницю". 

"Він вдруге видав таку саму анкету. Цього разу я заповнював її під його диктовку, щоб психолог міг прозвітувати перед командуванням, що все в нормі. Проблеми нікуди не зникли, але я продовжив службу і більше не звертався до нашого "фахівця", – ділиться з УП боєць. 

Рівень психологічної підтримки в українській армії дуже низький, стверджують десять співрозмовників УП серед військових психологів і бойових медиків. Це призводить до того, що бійці шукають порятунку в алкоголі, наркотиках, азартних іграх, самовільно залишають частини (СЗЧ), намагаються накласти на себе руки.

Чому так сталося, як можна покращити психологічну допомогу у війську і чи допоможе в цьому міжнародний досвід, розбиралася "Українська правда".

Дисклеймер: ми не називаємо імена, прізвища та позивні тих співрозмовників серед військових психологів, які просили про це з міркувань безпеки, оскільки не хочуть мати проблеми з командирами. 

Загальне "самопочуття" військової психології: добре, задовільне, погане

Військові психологи мають бути в кожному батальйоні. Це закріплено на рівні внутрішніх інструкцій ЗСУ. Вони зобов'язані надавати допомогу бійцям, які пережили травматичні події, зазнали стресу, травм або втрати побратимів під час служби.

В кожній бригаді також працюють групи, які супроводжують військових під час бойових дій – допомагають їм зняти стрес і подолати шокові стани, а також займаються їхнім психологічним відновленням упродовж усієї служби.  

В Головному управлінні психологічної підтримки персоналу ЗСУ у відповідь на запит УП повідомили, що на посади психологів призначають військових із вищою освітою. Але необов'язково профільною. Достатньо, щоб цивільна спеціальність була споріднена із психологією, наприклад, медицина або медична реабілітація. І призначення, як правило, відбуваються навіть без кількох тижнів перенавчання. 

Також здобути військово-облікову спеціальність "психолог" після початку служби можна на курсах підвищення кваліфікації, маючи при цьому будь-яку гуманітарну освіту. Курси тривають до трьох місяців.

Окрім інституту військових психологів, у ЗСУ також існує система психологічної підтримки персоналу (ППП). Ще до серпня цього року вона називалася морально-психологічним забезпеченням (МПЗ).

Глобально "велике реформування", проведене Міноборони і Генштабом з орієнтацією на стандарти НАТО, нічого не змінює, окрім назви. Як підкреслив співрозмовник УП у Міністерстві оборони, "реформа на марші, тому не варто одразу очікувати конкретних результатів".

Формально тепер колишні офіцери МПЗ, а нині ППП, мали би займатися психологічною підтримкою бійців. Але ці посади здебільшого обіймають люди, далекі від психології. Щоправда, ці знання їм і не були потрібні, оскільки замість морально-психологічного забезпечення бійців вони займалися службовими розслідуваннями.

"Система комплектації армії налаштована таким чином, що СЗЧшниками, наркоманами, п'яницями і крадіями просто немає кому займатися, тому вони повністю "віддані на відкуп" фахівцям із МПЗ (реформована в ППП – УП). 

Всі знають, якщо ти після закінчення вишу ідеш в армію на посаду психолога або офіцера з МПЗ, будеш займатися чим завгодно, тільки не психологією або морально-психологічним забезпеченням", – розповідає УП психолог Валентин Кім, який досліджує досвіди підтримки ментального здоров'я в арміях різних країн світу.

Він вважає, що навіть після реформування системи в ППП, офіцери не почнуть займатися психологічною підтримкою бійців, а й надалі "бігатимуть" за порушниками військової дисципліни. 

Хоча в Головному управлінні психологічної підтримки персоналу переконують УП, що завдяки реформі на посади спеціалістів із ППП пріоритетно призначатимуть військових із психологічною освітою. А ті фахівці, які вже їх обіймають, пройдуть додаткові курси кваліфікації. 

"Загальна кількість посад психологів та офіцерів з психологічної підтримки персоналу в армії може сягати кількох тисяч. Не всі посади закриті фахівцями з профільною освітою. Адже мобілізувати таку кількість людей із відповідним фахом дуже непросто, бо спершу їх треба підготувати. А до початку великої війни українські виші випускали лише по кілька сотень військових психологів щороку", – каже Кім.

Через відсутність освіти люди, які обіймають посади психологів, не можуть надати фахову допомогу бійцям. Військовий лікар Гліб Бітюков розповідає УП, що група психологічної підтримки його підрозділу може максимум скласти характеристику на військовослужбовця і рекомендувати звернутися до психіатра. Якщо вдасться переконати начмеда частини, що бійцю потрібна допомога, той може виписати направлення в госпіталь.

"Але проблема в тому, що ці люди зазвичай не потребують госпіталізації. Їм необхідна моральна підтримка і зміна обстановки. Коли лікар не бачить причин для госпіталізації бійців, пише рекомендації для амбулаторного лікування і відправляє назад у частину. Тобто військові мають повернутися туди, звідки хочуть втекти, не отримавши жодної допомоги. І часто дорогою назад вони десь "губляться ", – пояснює УП Бітюков.

Лікар розповідає, що з травня по серпень 2024-го в його роті сталося 5 випадків, коли бійці, яких відправили на лікування, не поверталися на службу, а тікали в СЗЧ. 

Співрозмовник УП серед новобранців на умовах анонімності згадує, як у червні 2024 року звернувся до психолога батальйону через постійні панічні атаки й отримав направлення на госпіталізацію. 

"Мене відправили в "дурку" на два тижні. На першій же зустрічі психіатр сказав: "Що? Косити збираєшся? Після лікування передумаєш". Я відразу зрозумів, що ніхто мені тут не допоможе, тому відмовився лягати в лікарню і повернувся назад у частину", – пригадує він.

Навіть тим військовим психологам, які мають відповідну освіту, зазвичай бракує практичного досвіду роботи саме з бійцями. 

"В ЗСУ є фахові психологи, які раніше працювали тільки з цивільними. Тепер вони мають навчитися працювати з бійцями. Ще є військові психологи, які працювали до початку великої війни, коли в бійців були зовсім інші проблеми", – каже УП керівниця патронатної служби "Янголи Азову" Олена "Гайка" Толкачова.

Вона також відзначає, що військовослужбовці здебільшого скептично ставляться до "кабінетних" психологів, які не були в боях. 

"Якщо психолог – колишній військовий, який після участі в бойових діях здобув новий фах, бійці легше йдуть до нього по допомогу. Вони розуміють один одного ледь не з півслова", – додає Толкачова.

Працездатність бійців: висока, знижена, втрачена 

"В кращому випадку військові йдуть у СЗЧ. В гіршому – закінчують життя самогубством. 

Уявіть собі, військовий повертається з бойового завдання, де бачив розірвані тіла своїх побратимів і пацюків, які бігають по них. Належної психологічної підтримки не отримує. Що йому залишається робити?" – розповідає УП один із військових психологів, який понад 2 роки працює з бійцями на фронті.

Проблема із СЗЧ стала настільки масовою, що Верховній Раді довелося ухвалити закон, згідно з яким бійців можуть не карати за перше самовільне залишення частини чи дезертирство. За умови, що військовий сам повернувся і командир дозволив продовжити службу без відкриття кримінальної справи.

В пояснювальній записці до закону зазначається, що лише впродовж січня – квітня 2024 року прокуратура зареєструвала 10 584 кримінальних проваджень за СЗЧ та 7306 кримінальних проваджень за дезертирство. 

За словами голови Верховного Суду Станіслава Кравченка, самовільне залишення частини є найпоширенішим злочином серед військовослужбовців. В 2023 році за нього було засуджено понад 1,5 тисячі бійців. 

Співрозмовник УП серед офіцерів системи психологічної підтримки скаржиться, що після ухвалення закону кількість військових, які тікають у СЗЧ, значно збільшилася.

"Людей у підрозділах не вистачає, тому у відпустки майже нікого не відпускають. Багато хто вважає, що СЗЧ – це єдиний варіант, як влаштувати собі мінівідпочинок. Кілька днів бігають, а потім повертаються. Закон дозволяє", – розповідає він.

На військових у "полях" також впливають сімейні негаразди.

Колишній офіцер-психолог Сергій Твардовський під час спілкування з УП пригадує, що один із військових його батальйону розлучився з дружиною і почав зловживати алкоголем. Психолог допомагав бійцю, телефонував його мамі та колишній дружині, але вони сказали: "Хай він на війні загине, бо не потрібен нам удома". Твардовський намагався пропрацьовувати сімейні проблеми з цим військовим, але той все одно пив і зрештою втік у СЗЧ, звідки не повернувся.

Ще один співрозмовник УП серед військових психологів на умовах анонімності зауважує, що зараз на фронті особливо складно працювати з новобранцями і військовими, яких перевели з тилових частин. Бойовій роботі на "нулі" має передувати не лише військова, а й психологічна підготовка.

Він додає, що за останні три місяці бійці дуже часто звертаються до нього із синдромом "провини вцілілого". 

"Вони повертаються із завдання, де загинуло багато побратимів, і починають мучити себе думками про те, що краще би і їх убили", – каже він.

Військовий психолог також розповідає УП, що за останній рік воїни почали частіше скаржитися на галюцинації. 

"На моїй практиці бійці "бачили" противників у себе в окопі та дрони над головами, коли їх і близько не було, а ще – як оживають трупи. Привидів теж бачать, але такі скарги настільки часто надходять, що вже стали буденністю для мене", – каже співрозмовник УП. 

Не менш поширена серед воїнів проблема – алкогольні, наркотичні зловживання та ігроманія. Через поширення в ЗСУ гральної залежності ​​президент Володимир Зеленський у квітні 2024 року ввів у дію рішення РНБО щодо заборони онлайн-казино для військових. 

За спостереженнями військового лікаря Гліба Бітюкова, алкоголь і наркотики дуже доступні для військових на фронті, а в 99% випадків причина зловживання цими речовинами – втрата сенсу життя. 

"І алкоголь, і наркотики начебто стирають кордони здорового глузду. Ці речовини дають тимчасовий і уявний вихід із ситуації, а потім все повертається на свої місця. Причому в гірших і глибших формах, бо нервова система виснажується. Це замкнуте коло", – розповідає УП Бітюков. 

Найжахливіший варіант, яким може закінчитися невиявлення психічних відхилень у бійців і відсутність належної допомоги, – самогубство або вбивство. 

Бітюков під час спілкування з УП пригадує, що в одному з підрозділів, де він працював лікарем, був випадок, коли хлопець повернувся після ротації в зоні бойових дій додому і через стрес та психічні проблеми убив свою родину і наклав на себе руки.

Який міжнародний досвід у сфері військової психології релевантний для України

Психолог Валентин Кім вважає, що Україна не може цілком покладатися на закордонні практики у сфері військової психології з кількох причин. Насамперед тому що російсько-українська війна дуже відрізняється від усіх попередніх, які були в світі. 

"Військові кажуть, що наша війна змінюється дуже швидко – буквально кожні 3 місяці. Визволення Харківської області – це приклад швидкої маневреної операції. Бої за Бахмут – протистояння артилерії. Авдіївка відкриває нову сторінку з КАБами. Часів Яр – суцільне використання дронів та сидіння по норах.

Все це призводить до того, що попередній досвід – тактичний, стратегічний, а також досвід забезпечення, у тому числі морально-психологічного, постійно змінюється", – пояснює Кім.

За його словами, Сполучені Штати Америки, Німеччина, Велика Британія і Польща намагаються побудувати розгалужену систему психологічної підтримки. На рівні військових підрозділів створюється мережа універсальних інструкторів, які можуть допомогти бійцям зняти стрес, вивести їх зі стану ступору або направити до більш фахових спеціалістів. 

На думку психолога, таку мережу неможливо створити в українській армії, адже умови великої війни не дозволяють запровадити навіть якісну базову військову підготовку (БЗВП).

"Іноземний досвід зазвичай узагалі не розрахований на українські реалії. Наприклад, американський військовий психолог каже нашим фахівцям: якщо солдат зазнав психологічної травми, ви маєте його відправити на відновлення та реабілітацію в таке місце, де він зможе оговтатися в атмосфері безпеки. 

Для українських військових психологів ця порада нерелевантна взагалі, адже знайти безпечне місце в країні, де не залишилось жодного міста, куди б не прилітали російські ракети, неможливо", – розповідає він.

Найбільш релевантним для України може бути досвід ментальної підтримки в ізраїльській армії, вважає Кім, адже держава перебуває у стані постійної війни.

Фахівці з ментального здоров'я, психологи і психіатри в Ізраїлі, окрім навчання у виші, мають провести низку консультацій із жертвами війни або зґвалтувань, людьми з ПТСР, щоб отримати право працювати з військовими. Як правило, кожен спеціаліст має провести 300 годин таких консультацій. 

Щоб отримати таку ліцензію, лікар має обговорювати всі кейси своїх пацієнтів із супервізорами. Тільки так консультація вважатиметься зарахованою. 

Водночас в Україні можна отримати військово-облікову спеціальність психолога за кілька місяців.

Також в Ізраїлі окремо від лікарень створені державні психологічні центри, де проходять терапію військові з ознаками ПТСР або жертви зґвалтувань. 

Україна могла би частково запозичити ці практики з ізраїльського досвіду. 

***

Важливий фактор, який відрізняє ЗСУ від інших армій світу і має суттєвий вплив на психологічний стан бійців, – невизначені терміни військової служби. 

Колишній офіцер-психолог Сергій Твардовський розповідає УП, що людина може ефективно воювати на передовій не більше як 30 діб поспіль. Після цього зосередження на виконанні бойових задач різко знижується, тому бажано переводити бійців у тил для відновлення.

"В ЗСУ подекуди це ігнорується, тому воїни починають жити і працювати в "зомбі-стані" – на автопілоті з притупленими відчуттями", – пояснює він.

Крім того, за словами Твардовського, оптимальний строк служби для мобілізованих – 12 або 18 місяців. Потім людина має звільнятися в запас  щонайменше на пів року. 

Але реалізувати це на практиці в умовах великої війни та дефіциту бійців майже неможливо. Тому єдиний вихід – якісно реформувати психологічну ланку ЗСУ. Робити це шляхом перетасування літер, як із МПЗ і ППП – ідея не найкраща. 

"Був офіцером з МПЗ, а став офіцером із ППП. Зараз пройду курси підвищення кваліфікації, але сенс роботи не зміниться. І далі буду працювати з папірцями, а не з бійцями, які потребують психологічної допомоги", – іронізує в розмові з УП один із офіцерів, який служить у системі морально-психологічного забезпечення від початку великої війни. 

Ангеліна Страшкулич, УП