Новости

Книга «Епоха слави і надії» Євгена Литвака побачила світ у 2021 році. При цьому робота над твором тривала цілих 13 років. Слід зазначити, що наразі роман відноситься до жанрової палітри інтернет-контенту соціальних мереж та розміщений у вільному доступі в Телеграм-каналі і в профілі автора в мережі Інстаграм.

Роман «Епоха слави і надії» складається з трьох частин, які вміщуються в 121 главу. В ньому наявні пролог та анотація, в яких розкривається авторська позиція та коротко анонсується зміст книги. Композиційно текст побудовано таким чином, що події перших 26 глав становлять пролог до другої частини. Показово, що друга частина контент-роману розповідає про події, які відбувалися задовго до подій, описаних в першій та третій главі. При цьому сюжетна лінія зберігається та не втрачається логічність наративу.

Назва контент-роману перекликається з назвою другого розділу та привертає увагу в площині дослідження сучасних реалій. Як відомо, пандемія коронавірусу внесла свої корективи в різні сфери наукової життєдіяльності людини, в тому числі зумовила «переорієнтацію» реципієнтів на простори «глобального павутиння». Соціально-культурологічна дійсність потребує появи нових інструментів для самоосвіти та організації дозвілля. В цьому аспекті величезної популярності набувають соціальні мережі та інформаційні ресурси мережі Інтернет. В самому ж романі головний герой Ніколас Романов активно користується соціальними мережами та веде власний інтернет-блог, а свою мільйонну аудиторію та підписників називає «бандою».
Варто акцентувати, що стрімкий розвиток інтернет-літератури в сучасному інформаційному просторі сприяв виокремленню блогосфери в окремий інформаційний ресурс, який має здатність збирати власну аудиторію. Саме тому чимало видань тепер знаходять перспективу у створенні блогів, щоб розширити інструментарій для задоволення інформаційних потреб як масової аудиторії, так й індивідуального читача. Адже сучасні мас-медіа застосовують у своїй діяльності широку палітру інструментів для здійснення масової комунікації. Важливе місце в комунікаційній системі належить блогам.

Останнім часом намітилася тенденція до популяризації різноманітних тематичних блогів. Нині блогосфера займає вагоме місце в медіапросторі. Цей факт підтверджується, з одного боку, їх розмаїттям, а з іншого - зацікавленістю до блогів політичних, релігійних, суспільних та культурних організацій. Автори також активно використовують блоги у своїй літературній діяльності.

Крім того, сучасна блогосфера – це важливий інструмент формування креативного соціального простору. Блоги об’єднали навколо себе велику кількість людей різного віку, національності та віросповідання. Характерною рисою є те, що вплив блогінгу торкнувся навіть тих користувачів глобальної мережі, які не використовують соціальні сторінки. Це відбулося тому, що сленг та манера подачі інформації у блозі, як правило, виходять далеко за площину блогів, зокрема, та інтернету в цілому. Водночас явище блогу є не лише інформаційним – воно є соціальним і культурно-етичним, адже маючи власний блог, кожна людина може поширювати в інтернет-просторі ту інформацію, що її цікавить, може творити власний креативний соціальний простір.

Саме з точки зору формування власного креативного соціального простору контент-роман Євгена Литвака «Епоха слави і надії» привертає увагу. Як зазначає автор, його книга про ченців Тибету, пригоди Ісуса в Індії до 33 років, заснування буддизму і християнства. Про те, як індійський цар Ашока 2000 років тому заснував Братство Дев’яти Невідомих. Про еліксир безсмертя та реінкарнацію. Крім того, про одну історію безсмертного кохання.

Розглянемо, в чому полягає монументальність назви даного роману.
Наведемо приклад із діалогу героїв твору:
- "Надія людям потрібна. Слава потрібна людям, - Лангрэ провів рукою по волоссю.
- Епоха слави і надії, - задумливо протягнув Стажист.
- Слава, за допомогою якої можна набути безсмертя, і надія, яка дає нам сили шукати цю славу. Надія стати щасливим або багатим. Надія, що кохана людина не помре. Надія жити вічно. Вона буває різна.
- Надія - синонім віри? Як вважаєте? - З цікавістю запитав Стажист.
- Звичайно. І чим швидше ти це зрозумієш, тим легше тобі житиме".

Як бачимо, автор називає дану епоху, в якій відбуваються події, епохою слави і надії. Він зазначає, що без сучасних технологій неможливо здобути славу, яка є своєрідним «еліксиром безсмертя». А надія та віра покликані надати сил під час пошуків та прагнення до слави. Таким чином простежується закономірність синкретичності жанрових модифікацій та універсальності сучасного митця в процесі творчого пошуку, що нерозривно зв’язані із «епохальним феноменом» інтернет-простору.

Що стосується жіночих образів в романі, то вони представлені лейтмотивом впродовж усього твору. Характерною особливістю є те, що зміна жіночих імен не продукує нових ліній кохання, адже ретроспективний аналіз твору свідчить про те, що при зміні часових поясів трансформуються лише імена головних героїн разом із головним героєм, проте ними залишаються одні й ті самі персонажі. Йдеться про лінію кохання Ніколаса Романова (Ловця Снів, Царя, Алекса Крамера, Дітара, Ханоя) та  Анни Шиян, (Ануш, Тарсіши).

У першій частині роману головний герой Ніколас Романов зустрічається із дівчиною, яка бачить віщі сни та закохується в неї:
- "Ти сама краща жінка з усіх, кого я зустрічав. І я хочу бути з тобою. Бути, розумієш? Не просто переспати, а засинати і прокидатися поруч. І сидіти поруч на дивані увечері, коли вже немає сил навіть говорити. Просто мовчки бути.
Анна закусила губу. Цей чоловік, Ніколас, ніби читав усі її думки. Читав її, як відкриту книгу. Несподівано, спонтанно вона знайшла свою людину, того, з ким хотілося провести залишок свого життя. У очах Ніколаса вона бачила своє майбутнє, і після стількох років самотності їй уперше захотілося заміж".
Глава 25 починається з фрази Г. Ю. Цезаря: "Колі кохаєте один - це: рабство, уподобання, повага, звичка. Але це не кохання - справжнє кохання, завжди взаємне"!

Згодом він дізнається, що кохана має невиліковну хворобу Бехтерова та знаходить рецепт безсмертя, який полягає в продовженні роду:
- "За що чоловік, готовий віддати життя? Поставити все на кін і ризикувати?
- Дитина. - Відповів Едвард.
- Правильно. Спочатку батько у всьому за сина. Потім син скрізь за батька".

Згодом виявляється, що Ніколас Романов давно помер, а Анна Шиян кохає незнайомця (Ловця Снів), який видає собі за померлого, проте до останньої миті залишається йому вірною. Вона не розчаровується в коханні, не намагається дізнатися правду, а просто знаходиться поруч у щасливі та сумні хвилини. Наприкінці роману з'ясовується, що її коханий є Царем та очолює Братерство Дев'яти. Звідси витікає постулат вічного кохання для Анни:- "Кохання, в якості добровільного рабства припускає жертвування собою, але самопожертвування - це не віддати життя в ім'я коханню, це абсолютне бажання служити коханій людині".

У другій частині головний герой роману перетворюється на ченця Дітара, а Анна на циганку Тарсішу. Незважаючи на велике бажання зберегти кохану, Тарсішу вбивають. Дітар стає абсолютно вільним, проте не бачить сенсу у власному житті.

У третій частині роману Ханой прощається з Ануш, спалюючи книгу.
В обох випадках головним героєм є одна й та сама особа, тому Дітару та Ханою так важко відпускати коханих. Проте задля майбутнього щасливого життя разом із Анною – наш герой прощається з минулими життями та відпускає минуле. Через катарсис він відчуває себе вільним та, зрештою, знаходить сам себе, знову  ж таки, – через справжні почуття до Анни.

У пролозі Ханой перетворюється на Ноя, тому що прийменник «ха» означає «той, що позбавлений спокою», тобто, зміна імені в даному контексті означає, що, знайшовши себе у часових просторах, герой нарешті здобуває бажаний спокій.

Отже,  контент-роман «Епоха слави і надії» Євгена Литвака присвячений історії вічного кохання, інтертекстуально пов’язаного з романом «Майстер і Маргарита» М. Булгакова. Крім того, в книзі фрагментарно присутні зв’язки із багатьма сучасними кінофільмами у вигляді сюжетних ліній та перефраз. Все це символізує синкретизм літературних жанрів сучасного інтернет-середовища та сприяє популяризації жанру веброману з елементами кінороману.

Рецензент: Наталія Анатоліївна КУЧМА
Філологічний факультет ВДПУ, вчитель української мови та літератури, зарубіжної літератури, директор комунального закладу  «Загальноосвітня школа І ступеня № 5 Вінницької міської ради».