статьи

Кожній жінці знайоме це відчуття: приходиш додому після довгого дня, знімаєш бюстгальтер і видихаєш. Нереальне полегшення. Це вже перетворилося на кліше, культурний код, що означає зняття стресу та перевдягання у щось більш комфортне. Наприклад, у власну шкіру. Нарешті ти знову почуваєшся собою. Клер Коен ділиться власними відчуттями.

Роками я була однією з тих жінок. Лише я переступала поріг, як починала розстібати гачки та стягувати з себе цей шмат тканини. Я носила правильний розмір — але більш за все хотіла просто позбутися зайвого. Коли я йшла на келих після роботи, я нишком прокрадалася до туалету, щоб зняти бюстгальтер та запхати його в сумочку, не чекаючи повернення додому. То був Breastxit* окремо взятої жінки (*поєднання "Brexit", вихід Британії з ЄС, та breast, груди. — Прим. ред.).

Віддалена під час пандемії робота нагадала багатьом із нас, наскільки приємніше ходити без бюстгальтера. Вдома, де немає сторонніх очей, в Zoom за ноутбуком, без бюстгальтера було комфортніше, ніж в офісі, де соски, що випинаються, залишаються великою проблемою. Для мене це було схоже на визвольний рух, на проголошення: Є набагато важливіші речі, ніж контур грудей, помітний під одягом. У кого б я не питала, всі казали, що бюстгальтери залишилися в минулому, — за винятком спортивних бра.

Тож, де все пішло не так? Оскільки більшість з нас вже повернулися в офіси, багато з тих, хто відмовився від бюстгальтерів, тепер знову тягнуться до них, а ритейлери стверджують, що білизна на кісточках повернулася.

Але це лише верхівка айсберга. І давайте не будемо про новий бюстгальтер Skims від Кім Кардаш'ян з підкресленими сосками — хід, який підкріплює ідею, що: а) соски мають бути маленькими та задерикувато стирчати; та б) є щось бажане та сексуальне в тому, коли вони видніються під одягом. Це наче повідомлення про те, що, демонструючи соски, ви хочете, щоб на них звертали увагу.

Ці подвійні стандарти тиснуть сильніше, ніж Wonderbra: як можна почуватися повністю впевнено та комфортно на роботі, якщо ви носите те, що вас стискає? Але як можна почуватися впевнено і комфортно, якщо вам здається, що всі дивляться вам на груди?

Як людина, яка майже не носила бюстгальтер після пандемії Covid — включаючи більше року роботи в офісі п’ять днів на тиждень, — дозвольте мені запевнити: останнє, чого б я хотіла, — це щоб мої соски були темою для розмов. У мене є соски. У всіх нас є соски. Ні з ким ніколи не трапилося нічого поганого від того, що він побачив соски під одягом. Це взагалі не якась там визначна подія — принаймні, не має такою бути.

Проте багато жінок радше змиряться з фізичним дискомфортом, який вони відчувають від носіння бюстгальтерів, ніж потенційно піддадуться психічному чи емоційному дискомфорту у формі осуду інших людей — страху, що це можуть сприйняти як "давай" або знак що вони "пустили все на самоплив". Як завжди, у всьому цьому є ейджистський елемент. Коли ви вдягаєтеся для офісу, ви просто вдягаєте одяг, який дозволить вам вийти у світ і поділитися своїм талантом, своїми навичками, своїм досвідом. Чому це має бути зведено до необхідності щоранку робити "суперечливий" вибір щодо того, чи контури ваших сосків можуть бути помітні?

Це зводиться до цензурування жіночих тіл, і насправді це не так вже й далеко від історичних поглядів, коли жінки ховали свої щиколотки, щоб не відволікати чоловіків. (Звичайно, це наша провина, коли вони не контролюють себе). Це про страх жіночих тіл і бажання пильнувати за ними.

Давайте будемо чесні: є певна частина населення, яка вважає: якщо ви не доклали зусиль, щоб "контролювати" свої груди, це дає їм право на коментарі. Пам’ятаю, як читала про жінку, яка одного разу не вдягла бюстгальтер на роботу, після чого її налякана колега прошепотіла: "Я бачу твої соски" і потягла її до туалету, запропонувавши знайти їй якусь стрічку, щоб прикрити їх. Крім того, є Флоренс П’ю, яка вийшла без бюстгальтера в прозорій сукні Valentino минулого року на червону доріжку (яку, певно, можна вважати свого роду робочим місцем) і зазнала негативної реакції (переважно чоловіків), яка показала, наскільки доісторичним є наше ставлення до жіночого тіла.

"Звичайно, я не хочу ображати людей, але як мої соски можуть вас так зачіпати?" — сказала вона пізніше. "Я знаю, деякі люди можуть глузувати з мене, коли я так кажу, але якщо сукня, крізь яку помітно мої груди, спонукає людей казати: "Ну, якби тебе зґвалтували, то заслужено", це просто демонструє, як багато роботи попереду".

Я б збрехала, якби сказала, що ходити без бюстгальтера на роботу не складає жодних проблем або що я не помічаю поглядів чоловіків та піднятих брів жінок. Мені пощастило, що я не маю аж таких форм, щоб бра мені був потрібен для підтримки та комфорту. Але я переконана: якщо вам не зручно носити бюстгальтер, то ви й не зобов'язані його носити. Більше того, експерти розділилися щодо того, як бюстгальтери впливають на м’язи навколо грудей: дехто стверджує, що вони зупиняють обвисання, тоді як інші вважають, що відсутність бюстгальтера спонукає м’язи працювати інтенсивніше.

Я почала з того, що звикла не вдягати бра у магазини, потім — почала ходити без нього в гості до родини та друзів, в кіно, ресторани та бари, і лише потім — на роботу в офіс. І якщо ваше робоче місце схоже на моє — з кондиціонером, увімкнутим на режим Arctic — ви, ймовірно, все одно будете носити кілька шарів одягу.

Мова йде не про ексгібіціонізм, як хотіла б переконати нас Кім К, а про те, щоб відчувати світ так, як хочеш, і не відчувати себе учасницею конкурсу мокрих майок.

Спочатку я трохи нервувала, але це тривало недовго. Особливо якщо згадати, скільки колег-чоловіків, також "пішли проти правил" під час пандемії і, здавалося, вважали, що це цілком нормально — виходити з туалету, застібуючи штани на ходу. Якщо хтось і помічає те, що я без бюстгальтера, то не каже ні слова.