статьи

• Назар Товстолік з села біля Крижополя наймолодший фермер у нашій державі. Його називають Назар-господар, з наголосом на останньому складі. Він вирощує і продає саджанці дерев, кущів, ягід.
• Де взяв землю? Чому не боїться конкурентів? Як відкрив свій магазин? На чому заробив перші гроші у 14 років? Чим ще приємно вразив цей працьовитий хлопець?

Назар проживає у селі Заболотне, що недалеко від Крижополя. Разом з ним молодша сестра Вікторія, вона дев’ятикласниця місцевої школи. Мама із старшою сестрою у Польщі на заробітках. Збирають гроші, аби хату утеплити, веранду добудувати.

Уже спорудили літню кухню. У ній Назар встановив стелажі, обладнав робочі місця для пакування посилок з саджанцями. Один він не справляється з такою роботою. У пік сезону протягом тижня відправляють до ста посилок. Раніше таку кількість пакували за місяць. Відвозить у Крижопіль на «Нову пошту». Де бере транспорт? Наймає. Власного автомобіля у нього нема.

— Я ще тільки вчуся на курсах, щоб права отримати, — каже він.

Запрошує помічників на пакування посилок і на роботу висаджати, на щеплювати, чи викопувати саджанці. Це найскладніша ділянка, бо потребує фізичних зусиль.

Чому саме саджанцями вирішив займатися хлопець? Як йому це вдається і де бере землю для господарювання? Дивно чути, що він не боїться конкурентів. Радіє з того, що його саджанці уже ростуть за кордоном у чотирьох країнах. Де черпає знання для бізнесу, як відкрив свій магазин, які ще має плани, чому не спілкується з ровесниками — про все це Назар-господар відверто розповів.

«Ми приїжджі, своєї землі не маємо…»

У Заболотне  мати Назара з трьома дітьми перебралася з Одещини. Хлопчик тоді був ще зовсім малий. Мама купила тут хату. Родини у селі нема. Зате є гарна знайома їхньої сім’ї — колишня вчителька Ніна Марущак. Проживає неподалік від них. Коли він у справах відлучається на деякий час з дому, просить її, аби у разі потреби допомогла сестрі.

— Ніна Василівна для нас з сестрою, як друга мама, — розповідає  Назар. — Ось зараз закінчую готувати піцу, віднесу Ніні Василівні, пригощу її. Вона недавно перехворіла, їй ще важко поратися на кухні, а мені подобається готувати. Я ж ще навчаюся на кухара-кондитера у нашому Заболотненському училищі, заочно навчаюся. Готувати для мене не проблема. Якщо є час, звичайно. Бо в сезон відправки саджанців, буває, їжу замовляємо, самим готувати часу не вистачає. Навіть сестрі, вона теж допомагає виконувати замовлення.

— Назаре, якщо ви не з місцевих, то й землю вам не наділили? — кажу співрозмовнику.

— Це правда, ми не маємо землі, але я знайшов вихід із ситуації, — говорить Назар. — У селі є старенькі люди, які вже не мають сил доглядати свої городи. Хіба що пораються на грядках. Домовляюся з ними, що буду користуватися їхніми городами і сплачувати їм за це оренду. Та й мені добре, бо саджанці під наглядом господарів таких будинків…

Через деякий час після нашої розмови Назар зателефонував, щоб повідомити, що відкрив магазин «Товари для саду». «Я говорив вам, що планую, уже зробив», — повідомив він. Йдеться про Інтернет-магазин. Знаряддя в ньому буде імпортного виробництва. Каже, повідомив про розширення свого господарства в соціальних мережах.

На додачу яблучко чи груша і… записка

Найчастіше у Назара замовляють яблуні, груші, абрикоси; з кущів — малину, смородину; з ягід — полуницю; з квітів — троянди і лаванду. Яблунь у нього було 35 сортів. З них відібрав 20. Каже, це найкращі.

— Назаре, не боїшся конкуренції? — запитую у хлопця.

— Мені здається, я міг би продати будь-що, — розповідає він. — Якщо людина звертається до мене за одним, чи двома саджанцями, повірте, купує більше. Розмовляю з кожним замовником, коли звертається особисто, чи спілкуюся в Інтернеті, розповідаю, як краще доглядати за деревами, кущами, ягодами, квітами. Недавно готував до зими хризантеми. Розповів, як правильно це зробити, на що звернути особливу увагу, все цц розмістив у своєму блозі. Я з людьми відвертий, до людей відкритий. Мені відповідають взаємністю. Мій козир — моя простота. Мій орієнтир — задовольнити клієнта сповна, щоб надалі він мав бажання знову звернутися до моїх послуг.

У нього був випадок, коли забули покласти у посилку замовниці саджанець айви. Яблуню й грушу поклали, про айву забули. Жінка зателефонувала і розповіла історію, як їй не таланить з айвою. Два рази купувала саджанці на ринку, а дерева не приживалися. Сподівалася на Назара-господара, але й тут спіткала невдача.

— Я настільки перейнявся телефонною розмовою, що написав жінці щирого листа, звичайно, вибачився за недогляд, — говорить пан Назар. — У посилку поклав не один, а чотири, чи навіть п’ять саджанців. Ми порозумілися, після того жінка зробила ще декілька замовлень. Довіряю людям. Можу відправити товар на 2-3 тисячі гривень без передоплати. Бувало, що мене обдурювали,  бо ж люди різні, але все одно більше вірю у порядність. Для себе зрозумів: багато значить спілкування. Замовники хочуть чути і бачити, що тобі вдалося, щоб так само мати бажаний результат у вирощуванні фруктів, ягід чи квітів.

У посилки він кладе яблуко, чи грушу того сорту, який замовив клієнт. Щоб той міг спробувати на смак, які виростуть плоди. Приємно здивує отримувача посилки записка. Що в ній? Подяка за замовлення. Декілька речень з побажанням мати гарний урожай,  і порада: у випадку необхідності, звертатися за консультацією. В кінці записки підпис «Назар-господар».

Хлопець неабияк пишається, що його дерева ростуть у декількох країнах Європи. Пояснює, що їх доставили туди українці, які проживають за кордоном.. Під час приїзду на батьківщину купили у нього саджанці і тепер радіють плодам. Дехто ще й фото додає.

Своєю присутністю у соцмережі — Назар веде блог в Інстаграмі — привертає увагу потенційних клієнтів. Нині у нього десять тисяч підписників. І це за три місяці, відколи став блогером. Зараз вони активізувалися, блогер закликав їх долучитися до розіграшу призу. Переможець отримає поросятко.

Своїх клієнтів він називає лагідним словом «зозульки». Не знаю, чому, не встиг запитати. Зате переконався, що приділяє їм багато уваги.

Порада: Зірвіть перший цвіт

Ось одна з порад Назара-господара своїм замовникам і не тільки їм.

— Якщо дворічні саджанці посадити навесні, то на осінь вони вже дають урожай, — розповідає Назар. — Здавалося б, як добре, що дерево так скоро почало давати урожай! Можна уже смакувати плодами. Але я раджу своїм замовникам почекати.  Нагадую, що за такий час дерево ще добре не вкоренилося. Пропоную зірвати перший весняний цвіт, аби не плодоносило. На наступний рік дерево віддячить сторицею за таку увагу.

Ще одна підказка, як краще зберігати коріння саджанців, аби не засихало. Для цього бере тирсу, дуже мілку, змочує водою, кладе в неї корінь, а тоді обгортає харчовою плівкою. До речі, саме так упаковує саджанці у посилки на відправлення замовникам. У такому вигляді у прохолодному місці саджанці зберігаються тривалий час.

«Можна з тобою сфотографуватися?»

Захоплення саджанцями Назар перейняв від мами. Перед тим, як поїхати на заробітки, вона вирощувала їх. Син теж спробував. Посадив біля хати дерево, одне, друге, кущі малини, смородини… Відчув, що йому це цікаво. Зізнається, що «по вуха захопився такою справою». Почав читати в Інтернеті про особливості вирощування саджанці.

— Я ж самоук, мені знання дуже потрібні», — каже хлопець.

Кожну новинку перевіряє на практиці і тільки тоді поширює серед людей. Зізнається, що не все вдається, що робив багато помилок. Проте бажання вирощувати саджанці не зникало. Упродовж трьох років займається цією справою.

Нині він намагається не пропускати курси, тренінги, семінари, виставки. Вже консультує інших, його запрошують як експерта. У Києві на «Агро-2021» Назар був серед тих фермерів, які спілкувалися із заступником міністра агрополітики.Має фото на згадку.

До речі, з ним також виявляють бажання сфотографуватися. Зазвичай кажуть: «О! Це Назар-господар! Можна з тобою сфотографуватися?». Посадовець з Мінагрополітики пообіцяв включити його у групу фермерів, які поїдуть на стажування у Францію. Чекає…

У планах у нього випускати одяг для садівників з маркою «Назар-господар». 

На закінчення розмови здивував ще раз. На запитання, скільки серед помічників його ровесників, Назар каже, що з ровесниками йому не цікаво. Спілкується тільки з трьома з них, одна з яких — його молодша сестра.

— Вони мислять так, як я це робив у свої 14 чи 15 років, — говорить хлопець. — Тому маю справу переважно зі старшими людьми.