статьи

Тема панахидного столу зазвичай не порушується у розмовах священиків з паствою, бо здається дрібною та неприємною. Люди самі вирішують, що приносити на канун. Усе це обростає забобонами, а іноді шкідливими настановами. Один священик розповідає: «У нас канун ніколи не буває пустим. Але на ньому 98 відсотків – це хліб, печиво і цукерки. Сказати лю-дям, щоб не приносили стільки хліба, якось незручно, подумають, що знахабнів». От і маємо проблему, коли боїмося розповісти, як правильно. А потрібно, як у родині – говорити про все, але з любов’ю.
Відповісти на запитання щодо панахидного столу погодився протоієрей Василій Рішко, ключар кафедрального Спасо-Преображенського собору міста Вінниці. Хоча спочатку сприйняв цю тему скептично, мовляв, все одно люди будуть приносити «як положено». Сподіваємось, що прихожани зрозуміють все правильно.
– Отче Василію, давайте для початку роз’яснимо, для чого потрібен панахидний стіл?
Панахида – це жертва за померлу людину, яка вже не може брати участь у богослужінні й за себе жертвувати. Ще з часів древньої Церкви, коли вона була гонимою, люди таємно після богослужіння сідали за трапезу. Називали це вечір любові – тобто агапа. І використовували продукти, які самі ж приносили. І завжди то була скромна трапеза. Я родом із Закарпаття. Пам’ятаю, коли були обіди за померлими, то збирали вдовиць, жінок які потребували цього, а не запрошували багатих людей у ресторани, як зараз.
– Що потрібно приносити на панахиду?
Це залежить від місцевості. На Закарпатті приносять крупи, муку, яйця, олію, цукор, мед. Бажано у фабричній упаковці. Не можна нести м’ясні продукти, такі, що швидко псуються, та заморожені. Негоже приносити продукти, у яких вийшов строк придатності. І не треба три батони класти на канун. Не в цьому суть, скільки хліба ви принесете, головне, що ви подали свою жертву.
– У великих соборах після днів поминань залишається багато продуктів. Куди їх дівають?
Відвозимо у лікарні, у військові частини, в будинки престарілих, тюрми.
– Чи можна замість продуктів приносити гроші, речі?
Ми звикли йти у церкву не з пустими руками. Але ваша жертва не повинна бути обов’язково у вигляді продуктів. Це має бути пожертва на храм. Можна не нести хліб і цукерки, а просто купити 5-10 свічок і поставити їх на підсвічник панахидного столу. В кожній церкві є карнавка, куди можна покласти пожертву, і настоятель знає, як правильно нею розпорядитися. Ця жертва – подяка Богові. У когось більше, у когось менша.
– Як розподіляються продукти з панахидного столу?
Першими продукти треба дати священику і церковній громаді: старостам, паламарю, хору та нужденним прихожанам.
– Отче Василію, з панахидним столом пов’язано багато забобонів. Кажуть, що треба приносити солодке, бо це символ вічного життя з Богом. Чи ще – як подасиш 40 проскомідій, то покійному проститься 40 гріхів...
Все це не має нічого спільного з Церквою і Богом. І ніяким чином те, що ви приносите, не впливає на ту людину, яка відійшла до Бога. Для покійного потрібна молитва, під час якої ми вимолюємо гріхи. У той час коли виймається часточка з проскури, Бог приймає цю жертву.
– Часом молоді священики, які приходять на парафію, стикаються з таким явищем, коли прихожани самі розбирають з панахидного столу продукти, нічого не залишаючи священику. Що б Ви порадили?
Серед священиків є така фраза: «Якби панахида була на початку служби, то до кінця усі не достоювали б». Якщо людина ходить у храм заради столу – це стосується і прихожан, і священнослужителів – то це неправильно. Приходити у церкву потрібно з молитвою, а що там лежить на столі – не повинно хвилювати ані прихожан, ані священика. Що Господь сподобив принести, те і буде.
Якщо трапляються такі випадки, то порадив би на проповіді сказати: щоб не було спокус усю службу придивлятися до столу і вибирати, що я візьму той пряник чи апельсин, то роздавати панахидний стіл необхідно або священику, або людині, яку він призначить.