статьи

Слово «домогосподарка» насамперед викликає в уяві каструлі на кухні, прання, прибирання, прасування... І перед нашим поглядом постає сумний образ жінки, позбавленої не тільки власних заощаджень, але й жодних амбіцій, адже найкраща пора життя була витрачена на ведення домашнього господарства й виховання дітей.

Спочатку звернімося до життя домогосподарок розвинених європейських країн і Америки. Їм доводиться щодня бувати на кухні, готувати їжу для своїх домочадців, мити, прибирати, прати й робити покупки. Тобто виконувати все те, що традиційно розуміється під обов’яз­ками домогосподарки. Правда, американки роблять це з набагато більшим задоволенням, ніж, приміром, жінки «третіх» країн. Адже їхні просторі кухні вщерть напхані всілякою технікою, що дозволяє легко й швидко готувати, а потім безтурботно спостерігати за тим, як працює посудомийна машина. У підвалі в кожної домогосподарки, яка себе поважає, є міні-пральня. А для прибирання завжди під рукою безліч мийних і чистячих засобів, багатофункціональний пилосос або спеціально найнята домробітниця. І авоськи з магазинів американки не тягають, адже виїжджають скуповуватися до най­ближчого супермаркету на комфортабельних авто.

Але, попри це, незалежні експерти інтернет-видання Salary.com підрахували, що за свою працю середньостатистична американська домогосподарка регулярно недоодержує 134 тис. дол. на рік. Зазначимо, ця сума еквівалентна зарплаті топ-менеджерів рекламної індустрії, директорів з маркетингу й суддів. Проте сидіти й чекати на фінансову допомогу від держави не в стилі американських домогосподарок. У вільний від домашніх справ час вони воліють заробляти гроші самі, граючи на фондових біржах. Відповідно до статистики, цією ризикованою справою з допомогою мережі Інтернет займається практично 90% усіх непрацюючих американок. Грати на біржі люблять і в Японії. Там є цілі клу­би домогосподарок, які торгують валютою по мобільному телефону. А в Західній Німеччині 85-річна пенсіонерка Інгебор Моц настільки процвітає у цьому бізнесі, що за десять років заробила майже мільйон євро. Нині бабуся-брокер, яка раніше виключно вела домашнє господарство, упевнено рулює й машиною, і капіталами. А на дозвіллі пояснює початківцям, як стати мільйонером і жити собі на втіху.

Крім домашніх справ і бізнесу, домогосподарки США й країн Західної Європи прагнуть брати активну участь у громадському житті своєї держави. Найчастіше вони є членами й навіть керівниками різноманітних організацій і фондів, які опікуються добродійністю, проблемами довкілля, пропагандою здорового способу життя.

Говорячи про будні домогосподарок за кордоном, звісно ж, потрібно згадати й про їхнє пряме призначення: ростити й виховувати дітей, і про те, яку роль у цьому відіграє держава. Багато програм, спрямованих на підтримку народжуваності у країнах Західної Європи. Цікаво, що уряди Німеччини, Іспанії, Італії розглядають виховання дітей як суто домашню справу. Тому батькам видають щомісячну допомогу, а сім’ям з одним працюючим — податкові пільги, що відповідає уявленню про матір як домогосподарку. У Західній Німеччині всього 4% дітей відвідують дошкільні заклади, тоді як у Франції їх кількість досягає 29%, а в Данії — 64%. Така різниця пояснюється тим, що влада цих країн у вигляді допомоги матерям надає ясла, дитячі садки й школи з групою подовженого дня. Француженки ж, крім іншого, дістають величезні податкові пільги, тому не проти через кілька тижнів повернутися на роботу. Таким чином підтримують материнство і дитинство й уряди Скандинавських країн. Чого не скажеш про Україну, де всього кілька років тому уряд Юлії Тимошенко ввів гідні грошові «винагороди» матерям за кожного новонародженого. А доти породіллі були полишені державою напризволяще й одержували тільки суто символічні декретні виплати. Ті ж мами, які вирішили не виходити на роботу й присвятити себе вихованню дитини, просто втрачають виробничий стаж, а згодом — гідні пенсійні нарахування. Адже надбавку до мінімальної пенсії 20—25% у нас одержують тільки матері-героїні, які виховали п’ятеро і більше дітей. А їх в Україні на сьогодні всього 254.

Щоправда, недавно з Міністерства у справах сім’ї, молоді і спорту до українського парламенту надійшла пропозиція: оформляти непрацюючих мам у трудовій книжці як домашніх вихователів. Адже на хатню роботу домогосподарка, за підрахунками фахівців, протягом дня витрачає більше енергії, ніж футболіст за два футбольних матчі або велосипедист за 80-кілометрову гонку. А за годину піклування про власних дітей вона викладається так само, як регбіст, котрий відіграв половину матчу. От тільки державні мужі України не поспішають зважити на становище співвітчизниць — пропозицію міністерства відхилили. Тому більшість українок, які виховують дітей, змушені працювати. Адже залишатися домогосподаркою в Україні сьогодні — велика розкіш. А жінки, котрі все ж можуть дозволити собі не виходити на роботу й присвятити весь час сім’ї й дому, зазвичай одружені з процвітаючими бізнесменами або політичними діячами. Але, от цікаво, навіть вони намагаються мати свій бізнес, відкривають салони краси, бутики, ресторани. Тому розмови про те, що з працевлаштуванням жінок в Україні справи кепські через гендерну нерівність чи ще з якихось причин, пов’язаних із виграшним становищем у суспільстві чоловіків, трохи перебільшені. Щоправда, фахівці з гендерних питань наводять сумні цифри, які говорять про незначну частку зайнятості жінок на престижних і високооплачуваних посадах. Але чомусь ніхто зі знавців цього питання не замислювався над тим, що в оприлюднених списках найбагатших людей України дедалі частіше з’являються імена й прізвища українських жінок.

От вам і доказ того, що наші жінки не хочуть і не можуть сидіти вдома в той час, коли життя навколо вирує. І пояснення цього криється в нашому історичному минулому, яке не обмежується рамками радянського періоду, коли працювати на благо великої держави були зобов’язані всі без винятку, і чоловіки, й жінки. Ще в часи княгині Ольги на українських землях існували матріархальні традиції. Особливо зросла роль жінки в епоху козацьких визвольних війн, коли чоловік ішов на Січ і залишав дітей і господарство на опікування дружини — хранительки вогнища й захисниці роду. Більш того, у той бурхливий для українців період жінка була рівна з чоловіком навіть юридично.

Нині знавці гендерної політики в один голос твердять про проблему домашнього насильства, жертвами якого в 95% випадків, за їхніми підрахунками, стають жінки. На мій погляд, ці дані трохи завищені. Адже так історично склалося, що саме українки мають більш твердий характер і нерідко крутий норов. Наш фольклор буяє прикладами явного домінування жінки над чоловіком у вигляді приказок на кшталт «Так жінку бив, що сам насилу втік». А після прочитання міліцейських зведень про особливо жорстокі вбивства, вчинені жінками, і зовсім розвіюється міф про «слабкість» прекрасної половини людства. Та й у юридичному плані наші жінки, дружини й матері, нині захищені набагато краще за чоловіків. Це тільки в американських фільмах мати й батько мають рівні права на своїх дітей. У нас же під час розлучення батьків опікуном дитини звичайно стає жінка. Чоловік, за законом, віддавши половину своєї житлоплощі й виплачуючи регулярно аліменти, може претендувати хіба що на побачення з дитиною два-три рази на тиждень і проведення зі своїм чадом половину власної відпустки. І то, тільки в тому разі, якщо вони з колишньою дружиною не розлучилися ворогами.