статьи

Традиційне українське весілля складалось віками, воно мало певні обряди, порядок дій та дійових осіб. Та з плином часу все змінюється і багатьох традицій не дотримуються сучасні молодята.

Ще донедавна весілля святкували тиждень: п’ятниця - починальниця, субота – коровайниця, неділя – вінчальниця, понеділок - їсти та пити, середа – похмелятися, четвер - після обіду додому поїду. А тепер святкування обмежують одним днем; в селах часто справляють весілля і по два дні. Та основні обряди, як і в давнину, виконуються дотепер.

Сучасне сватання – це переважно договір між молодятами та їх батьками дати та місця весілля, організаційних питань. За старими звичаями не можна свататися в середу і п’ятницю, бо це пісні дні, а також у травні – бо все життя будуть молоді «маятися». Також свати в хаті нареченої не повинні сідати: якщо сват сяде - то і діти потім у подружжя пізно на ноги встануть; якщо пити погодиться - то і діти п’яницями виростуть. Коли свати все вирішать і молода дасть свою згоду, то майбутня свекруха пов’язує їй хустку, таким чином приймаючи її до своєї родини, а молода дарує сватам хліб на вишитих рушниках.

Традиційно наречена купляє сорочку своєму майбутньому чоловіку, та щоб він зміг її одягнути на весілля, дружби повинні викупити її у дружок. За день, а інколи і в сам день весілля, дружки приходять додому до молодого з сорочкою, де вже їх чекають дружби. Часто дружки приносять кілька сорочок, і в залежності від викупу, запропонованого дружбами, віддають їм певну сорочку, за маленький викуп – стару, за більший викуп – новішу, а коли вже досягнуть згоди - то віддають справжню весільну сорочку нареченому.

Ще одним неодмінним атрибутом весілля є коровай, який доручали випікати легкій на руку жінці, що щасливо живе у першому шлюбі. Якщо коровай виходив вдалим - молодим пророкували щасливе подружнє життя, якщо тріснутий - нещасливий шлюб.

Важко уявити весілля де б не було викупу нареченої. Традиція ця походить з давніх часів, коли хлопець міг купити собі дружину в її батька, за гроші, худобу чи за певні предмети побуту. Сучасну молоду викупляють дружби за горілку і гроші.

Благословення - теж дуже давня традиція, яка означає згоду батьків на одруження своїх дітей. Адже раніше без батьківського благословення не відбувалося вінчання. У різних регіонах молодята просять у батьків благословення по-різному: часто батьки сидять, молоді підходять до них, кланяються і цілують руки; інколи батьки можуть стояти, а молоді б’ють поклони перед кожним із батьків. Коли вже виходять з хати, то мати молодої окроплює всіх свяченою водою, а старший дружба шукає великого прута і підганяє ним майбутню тещу, щоб вона швидко звивалася і допомагала молодим та щоб не докучала зятю. На виході з подвір’я жінки стоять, тримаючи в руках хліб, щоб жили молоді в достатку.

Свічки наречених, які горять у них під час вінчання, зображають духовне торжество, славу дійства і світло благодаті, які сходять на них. Світло – символ Божої святості і полум’я свічок освітлює початок нового життя, в яке вступають наречені.

Шлюбні вінці клали на голови нареченим. На Заході їм відповідали шлюбні покрови. На початку це були вінки з квітів, пізніше їх стали виготовляти з дерева, металу, надаючи їм форму царської корони. Вони знаменують перемогу над пристрастями і нагадують про людську гідність. Колись вінчальні вінці носилися протягом семи днів після вінчання і на восьмий день знімалися з молитвою священика.

Під час вінчання священик з’єднує праву руку нареченого з правою рукою нареченої, покриває з’єднані руки єпітрахілією і поверх неї кладе свою руку. Це означає, що через руку священика чоловік отримує дружину від самої церкви, яка з’єднує їх у Хресті навіки. За народною традицією іноді руки наречених ще зв’язують великою хустиною або рушником - це означає надію на ще більшу єдність і нерозривність шлюбу.