статьи

Із глибокої давнини у всіх народах, зокрема й українському, були знані магічні властивості солі, з нею пов'язано багато повір'їв і вірувань, а народна уява приписувала їй широку лікувальну дію.

Сіль — оберіг від чар і злих духів, символ щастя та батства. Так вважали люди, тож і молодих зустрічали хлібом-сіллю, і на хрестини її приносили. А якщо в хаті було ще не хрещене немовля, на підвіконня клали трохи солі, щоб оберегти дитину від усякого зла. З цією ж метою їй зав'язували сіль у поділ сорочки, коли несли хрестити.

Разом з іншими продуктами сіль освячували на Великдень. На неї гріх було ставати ногою. Якщо розсипати, то в хаті буде сварка. А щоб уникнути — зверху посипати цукром і швиденько змітали. Сіль додавали до розчину, коли будували піч - ”яка сіль солона — така буде і піч тепла”. Коли садили городину, на добрий урожай у першу ямку клали дрібку солі. У знахарів вона була атрибутом для замовляння ряду недуг, оберегом від “злих очей”.

Як внутрішнє рекомендували сіль із водою при шлункових захворюваннях, кровотечах з носа й горла. Дуже солону воду давали на Івано-Франківщині при отруєнні грибами.

Як зовнішнє вона вживалась у вигляді полоскань при болях зубів, горла, при нежиті й ангінах. Мешканці Карпат полоскали горло солоною водою і тоді, коли вчаділи.

При захворюваннях простудного характеру, ревматизмі були популярними (особливо для лікування дітей) роп'яні купелі, котрі, наприклад, на Східному Поділлі вважали добрим загальнозміцнюючим засобом (за концентрації 0,5 кг на відро води для дорослих, 250 г — для дітей). А на Закарпатті солоні ванни, але менш концентровані, радили робити дітям від простуди кілька разів на день продовж трьох днів. Після кожної купелі дитину добре закутували, щоби пропітніла. На Буковині їх рекомендували при набряках ніг серцевого походження. На Західному Поділлі сіль разом із пшеничними висівками додавали до відвару лісового сіна, в котрому радили купати хворих на холеру.

Для лікування сіль вживали й разом з іншими компонентами. Подекуди (Київщина) її разом із пережованим хлібом клали до порізів; з медом натирали при простуді (Слобожанщина), в суміші з нафтою, перцем і горілкою — при ревматизмі.

Сіллю засипали опіки, щоб не утворювалися пухирі, рани від порізів, робили компреси при набряках. Гарячу сіль у лляному мішечку клали на болючі місця при радикулітах ( на Прикарпатті — порівну з річковим піском).