статьи

Піратські походи були неабияким випробуванням з погляду умов на судах в той час

Воду для пиття доводилося запасати у величезних бочках і витрачати буквально по краплині. Часто вона зеленіла через водорості, що розмножувалися.

У кліматі жарких морів їжа швидко протухала, у борошні заводилися жучки. Зайти до звичайних портів для піратів було неможливо — злочинцям там були не раді.

Термообробка на кораблі найчастіше була утруднена. Часто пірати воліли їсти в темряві, щоб не бачити те, що доводиться вживати, повідомляє gsminfo.com.ua.

Піратам часто доводилося голодувати. І це при важкій праці з управління кораблем під палючим сонцем. Але поступово склався певний піратський спосіб життя, що дозволяв злочинцям непогано існувати.

По-перше, з’явилася своя піратська інфраструктура.

Місця стоянок, заправки водою і навіть цілі порти, що повністю контролюються піратами та скупниками видобутку.

Таким місцем, наприклад, був Нассау.

У цих місцях можна було запастись усім необхідним.

По-друге, з’явилася особлива піратська кухня. Щось коки запозичили в карибських жителів, щось придумали самі.

М’ясо та рибу в’ялили або сушили. Запасалися твердим печивом типу галет.

Все, що можна – маринували. Любов до алкоголю у піратів була не лише через пияцтво. У вині або винному оцті маринували м’ясо, рибу та овочі. Міцним алкоголем знезаражували воду. Наприклад, напій бумбо — суміш рому, води, цукру та мускату: і калорійно, і закисла вода більш-менш безпечна. Крім того, на той час ром був дуже дешевим.

У їжу додавали величезну кількість спецій, щоб уберегти її від псування: насіння гірчиці, перець, часник.

Пірати з того, чим багаті Вест-Індія та Кариби знайшли овочі та фрукти, які можуть зберігатися в трюмі деякий час. Частину з них також сушили та в’ялили.

На борт часто брали живих кіз, курок. Так створювався запас м’яса. Живими можна було деякий час зберегти і виловлених морських черепах, якщо перевернути їх спиною донизу.

Одноманітність меню та загроза цинги змушували піратських коків бути винахідливими.

У хід йшов принцип – змішувати все, що є. Так з’явився сальмаґунді. У цієї подоби вінегрету немає точного рецепту.

Кришили копчені або мариновані у вині м’ясо та рибу, зелень, яйця, маслини, цибулю, манго і все інше, що було під рукою аж до серцевини пальмового дерева. Отримане заливали олією з безліччю спецій.