статьи

30-річна Розі Келлетт – кулінарна письменниця з Лондона. 2020 року після 
розлучення з хлопцем вона шукала нове житло і в соцмережах побачила рекламу 
комуни, що облаштувалась у старій промисловій будівлі.
За оцінками Келлетт, в їхньому районі є близько 100 подібних спільнот. Але їхня - не 
схожа на інші. "В нас все трохи інакше", - каже вона.
Сусіди Келлет - шестеро молодих людей від 20 до 30 років. Щотижня вони 
скидаються по 25 фунтів на товари для дому, їжу, мішки для сміття та спільну 
вечерю, яку готує черговий по кухні. А в груповому чаті співмешканці повідомляють, 
чи їстимуть вдома, чи хочуть, щоб їм залишили їхню порцію та чи будуть в них 
сьогодні гості.
Усі поточні питання, як-от розподіл домашніх обов'язків, обговорюються в WhatsApp.
"Ми намагаємося комунікувати якомога частіше, щоб не накопичувати проблеми", - 
пояснює Келлетт ВВС.

Найкраще в такому підході, каже вона, - це те, що поруч завжди хтось є. 
Співмешканці почуваються як одна сім'я. "У мене вперше в життя таке відчуття". У 
Лондоні дуже складно знайти житло, додає жінка.
"Якщо хтось влаштовує вечірку, досить важко усамітнитись", - зауважує Келлетт.
Житло має два душі й два туалети, якими мешканці користуються без особливих 
проблем, а от з пранням - складніше: однієї пральної машини - замало.
Люди, що живуть такою комуною, зазвичай, залишаються там на кілька років. Однак 
є й інші варіанти. 36-річна Кріл Зірінг мешкає зі своїм чоловіком і трирічною дочкою 
в спільноті в Медісоні, штат Вісконсин, США.

Така форма житла називається кохаузинг.
Комплекс Arbco, де вони мешкають, складається з окремих будинків і спільних 
приміщень та просторів, що дозволяє поєднувати приватність і соціалізацію. Тут два 
багатоквартирні будинки та кілька приватних.
У кожному блоці облаштована власна спальня, ванна кімната й кухня. У комплексі 
мешкають близько 100 людей: від сімей з дітьми до самотніх пенсіонерів.
"Технічно й юридично наш кохаус є асоціацією кондомініумів, – пояснює Зірінг. - Ми 
володіємо власним будинком, але щомісяця сплачуємо певну додаткову суму. Це 
допомагає субсидувати громадські приміщення, які ми теж використовуємо, та 
частково покриває страховку будинку".
Раз на кілька тижнів мешканці організовують спільні обіди й інші різні заходи: від 
співів до вечірок.
Кожні два тижні проводяться загальні збори та засідання правління й комітетів. Крім 
того, за правилами кожен мешканець має присвятити комуні чотири години свого 
часу на тиждень.
"Що я дійсно дуже ціную, так це те, що в нас є чудова батьківська спільнота, - каже 
Зірінг.  - Як молода мати, я завжди можу звернутися до них за порадою".
Їй також подобається, що вона може вивести доньку на подвір’я, де вона самостійно 
грається з іншими дітьми. Це дозволяє Зірінг перепочити після важкого робочого 
дня. Друзі та компанія також завжди поруч.
Однак є й свої виклики. Приміром, дехто вважає, що вкладається більше в 
облаштування спільного життя, тоді як інші нічого для цього не роблять.
Своя комуна
У західному світі існує багато форм спільного проживання біологічно чужих людей, 
які виникли з різних причин. Приміром, у Британії, за даними The Guardian, 
підвищенню інтересу до такого співжитку сприяла пандемія Covid-19.
Так члени однієї спільноти у Саффолку розповіли ВВС, що у такий спосіб захистили 
себе від кризи вартості життя.

Деякі комуни живуть за принципом ідейної спільноти, що об'єднує людей зі схожими
цінностями й цілями, пояснює Пенні Кларк з Diggers and Dreamers – організації, що 
спеціалізується на колівінгах.
За її словами, у майбутньому через житлову та кліматичну кризу все більше людей, 
можливо, обиратимуть такий спосіб життя.
І, звичайно ж, у сьогоднішньому роз'єднаному суспільстві велике значення мають 
соціальні зв'язки. Дослідження показують, що якість життя людей, які живуть у таких 
спільнотах, така ж висока, як і в найщасливіших людей суспільства.
Але чи всім підходить такий спосіб життя?
"Звісно, він передбачає певні компроміси, - пояснює Кларк. - Робота, пов'язана з 
життям спільноти, може бути трохи виснажливою. Іноді люди розчаровуються і 
залишають комуну".
Спільне проживання, можливо, не відповідає прийнятим на Заході уявленням про "хороше 
життя", але все частіше воно працює

Крім того, не так просто створити нову спільноту. Важко, приміром, знайти на це 
землю, а через фінансові ризики банки не хочуть давати кредити.
"Ми живемо в системі, де є певні уявлення про гарне життя. І колівінг не вписується 
в ці уявлення, - каже Кларк. - У суспільстві склалася думка, що конфіденційність – це 
добре, і володіння речами – це добре". За її словами, ділити з кимось свій життєвий 
простір - небажано. "Гарним вважається той будинок, який належить тільки вам".
Тим часом комплекси на кшталт Arbco регулярно отримують запити від людей, які 
бажають до них приєднатися. Після того, як Розі Келлетт розповіла в інстаграмі про 
своє житло, багато людей зв'язалися з нею і запитали, чи можуть вони до них 
переїхати.
"Я почувалася ніяково, бо ми не беремо нових сусідів, - каже вона. - Звичайно, 
хочеться, щоб таких просторів було більше, але ви повинні організувати їх самі".