статьи

17 січня 1977 року, Зоя Ткаченко вивела свій тролейбус на звичний маршрут: від підшипникового заводу до інструментального. Як завжди життєрадісна і весела. От тільки складні погодні умови непокоїли молоду жінку. Адже ожеледиця серйозно ускладнювала рух як попутного, так і зустрічного транспорту. Біда раптово… - Тролейбус через слизину занесло на зустрічну вантажівку.При зіткненні бензобак автівки тріснув, пальне вихлюпнулося на передню частину тролейбуса і загорілося. За лічені секунди полум’я охопило кабіну водія. В принципі, вона могла врятуватися, якби одразу вискочила з тролейбуса. Але тоді загинули б пасажири. З останніх сил вона дотягнулась до тумблерів і відчинила двері. Люди врятувались, ніхто не постраждав, а ось вона… згоріла живцем. Ніхто і ніщо не може примусити людину здійснити подвиг. Зазвичай у екстремальних умовах спрацьовує підсвідомість. А це - спресований досвід попередніх поколінь та моральні принципи, за якими живе людина. А ще - внутрішній порив душі. Моральні принципи Зої Ткаченко були надто високі і гуманні. Коли вона ціною власного життя рятувала пасажирів, їй було усього 33 роки. І у неї було двоє малолітніх дітей – 13-річний син і 4-річна донечка. … За мужність і самопожертву під час ДТП ім’я Зої Ткаченко навічно занесли до списку ветеранів трамвайно-тролейбусного управління м. Вінниці. Ім’ям жінки названо і одну із тролейбусних зупинок міста. -

Ще у 2001-му окремі депутати облради обіцяли встановити меморіал на честь Зої Ткаченко. На жаль, це лише банальний піар, а справа з місця не рухається.

А тепер ,на місці зупинки будують автосалон......

І ніякої меморіальної дошки там не буде....

Боляче....