статьи

Іван Богун був одним із найвідоміших козацьких полководців в Україні середини XVII ст., слава про якого гучно лунала не лише на українських землях, а й за їх межами. Проте, незважаючи на велику популярність, історичні джерела неодинаковою мірою зафіксували різні етапи життя цього славетного козацького ватажка.

Достеменно невідомо, коли і де народився І. Богун. Мало відомостей і про ранній період його життя, хоча деякі українські історики писали, що він вже брав участь у козацьких повстаннях в Україні 1637-1638 рр. Перші ж найвірогідніші дані про ратні справи І. Богуна пов'язані з його участю в обороні Азова, коли запорозькі та донські козаки протягом 1637-1642 рр. героїчно захищали місто від турецьких військ султана Ібрагіма. І. Богун, зокрема, керував тоді одним із козацьких загонів, який прикривав Борівський перевоз через р. Північний Донець.

Протягом 40-х років XVII ст. Богун вів звичайне для реєстрового козака життя, сповнене численних військових походів проти кримських татар, та обороняв українські землі від набігів останніх.

З початком у 1648 р. Визвольної війни українського народу Богун став одним із сподвижників гетьмана Б. Хмельницького, і згідно «Реєстру Війська Запорозького 1649 р.» він значився серед козаків Чигиринського полку. Згодом, найвірогідніше у 1650 р.», за неабиякі організаторські здібності та військовий талант Богуна було призначено кальницьким полковником, а тому подальша його доля була тісно пов'язана із захистом Вінничини та Брацлавщини від військ Речі Посполитої. Зокрема, вже в 1651 р. Богун вів важкі бої на Брацлавщині проти загонів Калиновського та Лянцкоронського. Саме у боях під Вінницею в березні 1651 р. Богун вперше найбільш масштабно проявив здібності военначальника, заманивши в ході бою польську кінноту на Південний Буг, де драгуни потрапили до зарання підготовленої пастки. Тут же Богун проявив значну особисту хоробрість, очолюючи сміливі нічні вилазки з козацького табору. В кінцевому підсумку Богун втримав свої оборонні позиції під Вінницею і, після підходу основних сил української армії, змусив коронне військо відступити. В подальшому, переслідуючи польські загони, полк Богуна брав участь у штурмі Кам'янця-Подільського (29 квітня - 1 травня 1651 р.), а в середині травня його козаки оволоділи Корцем.

Важливою сторінкою з-поміж ратних справ кальницького полковника стала Берестецька битва, в якій І. Богун проявив себе розсудливим полководцем в найтрагічніший момент бою. Саме його було обрано наказним гетьманом в оточеному поляками козацькому таборі З0 червня 1651 р. І.Богун виправдав покладені на нього сподівання, вивів із оточення основні сили українського війська.

У 1653 р. І. Богун знову опинився у вирі бойових дій. Вже в березні 1653 р. його загони виступили проти армії С. Чарнецького, який, захопивши Липовець, Погребище та інші міста, рухався вглиб України. Зайнявши оборону в Монастирищі, Богун тривалий час відбивав атаки значно переважаючих сил коронної армії та робив дошкульні вилазки з міста. Так і не досягши успіху, війська С. Чарнецького, який під Монастирищем сам зазнав поранення, змушені були відступити. Цього ж 1653 р. І. Богун разом із Тимошем Хмельницьким водив козацькі полки в похід на Молдавію, де було розгромлено армію Георгіци та його союзників. Після загибелі в Сучаві Т. Хмельницького (5.11.1653) І.Богун повернувся з військом в Україну. В кінці 1653 та протягом 1654-1655 років кальницький полковник практично безперервно вів бойові дії проти коронної армії та татарських загонів на Брацлавщині та Уманщині. Значний військовий талант та численні перемоги створили Богунові ім'я непереможного полководця, що навіювало страх на ворогів.

В грудні 1656 р. І. Богун в якості одного із керівників козацького корпусу під командою наказного гетьмана А. Ждановича вирушив у похід проти військ Речі Посполитої. Українські війська разом із союзними арміями Семиграддя та Швеції протягом першої половини 1657 р. пройшли Західною Україною та Польщею, здобувши при цьому Краків, Брест та Варшаву. Хоча в кінцевому рахунку й змушені були відступити в Україну влітку 1657 р.

Характеризуючи політичну діяльність полковника Війська Запорозького І. Богуна, відзначимо, що він палко любив свою Україну й досить боляче реагував на кроки українських гетьманів, що могли ущемляти права останньої або козацькі вольності. Тому І. Богун в політичному спектрі Української козацької держави займав місце постійного опозиціонера. Зокрема, він досить рішуче виступив проти укладення Б. Хмельницьким Білоцерківського договору (28.10.1651), засуджуючи при цьому політику поступок Польщі і зменшення козацького реєстру. У 1654 р. І. Богун був у числі противників курсу Б. Хмельницького на союз із Москвою і, так і не склавши присяги російському цареві, згодом очолив антимосковську старшинську опозицію.

Після смерті Б. Хмельницького (27.7.1657) І. Богун підтримував курс І. Виговського та Ю. Хмельницького на унезалежнення від Москви української зовнішньої та внутрішньої політики, але й крен в інший бік вказаних гетьманів - на зближення із Польщею чи Туреччиною теж викликав спротив кальницького полковника. Зокрема, Богун відмовився підписувати укладений І. Виговським Гадяцький договір (6.9.1658). А в 1660 р. Богун виступив проти Слободищинського трактату, підписаного Ю. Хмельницьким.

У 1662 р. кальницький полковник І. Богун був ув'язнений поляками і відправлений до Мальборга. Хоча вже 1663 р. Ян Казимир його звільнив в обмін на участь в поході на Лівобережну Україну. Проте незважаючи на це, згодом І. Богун був звинувачений у зносинах з російською стороною та урядом І. Брюховецького і був по-зрадницькому вбитий поблизу Новгорода-Сіверського 17 лютого 1664 р.

Ім'я Івана Богуна - цього видатного полководця та політичного діяча України середини XVII ст. навіки залишилося в пам'яті нащадків, про що свідчать численні народні перекази та думи. Як говорилося сучасниками великого полковника в одній з них: «А кобзарі грали, в струни дотикали та Богдана з Богуном піснями вихваляли!»