Новини

Вона приїхала до Чехії заради кохання — і залишилася назавжди. Колишня продюсерка з Києва Олександра Нестерова та майстриня тату і вчителька Маркета (Маркі) Ровенська живуть у Брно. Вони виховують двох синів Олександри від першого шлюбу і мають кішку з Харкова. Дівчата відверто розповіли RFI Українською свою історію.

До Чехії Олександру Нестерову привели почуття — кохання до жінки. У Києві вона була продюсеркою на телебаченні, її колишній чоловік — режисер монтажу, у шлюбі народилося двоє синів. А ще українка захоплювалась спортом і якось отримала пропозицію попрацювати тренеркою в мережі готелів Єгипту. Там познайомилась зі своєю першою дівчиною.

«Події розвивались блискавично. Мабуть, це точно було кохання з першого погляду. Тоді я ще не могла себе ідентифікувати як ЛГБТ-персона, просто закохалася в конкретну особистість. Заради неї я розлучилась та приїхала з дітьми до чеської Острави. Ми заручилися і прожили разом два роки», — розповідає Олександра.

Олександра Нестерова © Олександра Нестерова / Instagram

Адаптація в Чехії

«Спершу була ейфорія. Боже, як все прекрасно: дороги чисті, люди привітні, — розповідає Олександра. — Але зовсім скоро в мене почалася дуже сильна депресія, і вона тривала місяців вісім. Діти були маленькі, молодшому не було й двох рочків, у садочок їх не брали, тож питання працевлаштування перший час не стояло. До того ж українців тоді в Остраві практично не було — поговорити рідною та зрозумілою мовою було ні з ким. Адже остравці погано володіють англійською. Ти відчуваєш себе, немов маленька дитина, яка ще нічого не розуміє, а їй усе пояснюють, усе за неї роблять».

Олександра швидко вивчила чеську і почала працювати: спершу на рецепції в спортивному центрі, а згодом тренеркою. Це, зрештою, і призвело до болісного розриву з коханою, адже та дуже ревнувала українку до її нової роботи та клієнтів.

Початок стосунків Олександри та Маркі: історія знайомства

Олександра: Коли закінчилися мої попередні стосунки, я була морально розбита і вирішила, що більше не буду працювати тренеркою. Чомусь вважала, що саме це розбило мою родину. Сини страждали, адже вони дуже прив’язалися до моєї колишньої партнерки. Тож я покинула спорт і пішла працювати в супермаркет. Якось знайомий призначив зустріч у ресторані щодо можливості нової роботи. Ми сидимо, розмовляємо. Тут я бачу, що до нас іде офіціантка. У мене, без перебільшення, подих перехоплює: красива, стильна, із коротким чорним волоссям, татуюваннями, довгими ногами в чорних легінсах. Ну просто Лара Крофт. Мій друг помітив, що я соромлюся познайомитися, і вирішив діяти сам.

Олександра Нестерова та Маркета Ровенска © Фото з родинного архіву

Маркі: Коли я підійшла, щоб розрахувати їхній столик, друг Олександри несподівано спитав мене, чи я гетеро. Прямолінійно, але такий у нього вже був спосіб сказати, що я сподобалась Олександрі. Отак ми й познайомилися.

Олександра: Ми обмінялися телефонами, наступного дня зустрілися — і більше вже не розлучалися.

Сприйняття суспільства і переїзд до іншого міста

Олександра: Я не можу сказати, що в Остраві відбулося щось екстремістське, але жити ЛГБТ-парі там було точно некомфортно. Острава дуже схожа на наш український схід: багато шахтарів, людей, так би мовити, старої закалки, що працюють на заводах і фабриках. Для них бачити на вулиці пару дівчат чи хлопців, які тримаються за руки, — це тригер. Нас нерідко ображали. А якось одна пані на вулиці просто відгородилася від нас парасолькою, ніби ми заразні. Тож ми вирішили переїхати до Брно. Це місто більш молодіжне, толерантне й прогресивне. Це рішення було абсолютно правильним. Після переїзду все якось влаштувалося — і для нас, і для дітей.

Маркета Ровенська та Олександра Нестерова © Фото із родинного архіву

Маркі: Реакція суспільства на стосунки залежить від двох чинників: від твого кола спілкування і від місця, де ти живеш. В Остраві багато сторонніх людей дозволяли собі коментарі в наш бік, ставили питання. Це при тому, що ми не виявляли надмірної публічної ніжності — просто могли йти, тримаючись за руки. Але навіть це комусь муляло. Потім ми переїхали в Брно — і тут усе добре. За п’ять років, що ми тут живемо, лише двічі траплялися неприємності. А в Остраві — по двічі на день.

Читайте такожУкраїнський стендап у Румунії. Як коміки збирають гроші на ЗСУ

Пропозиція одружитися

Олександра: Ви, певне, уже помітили, що мої стосунки швидко розвиваються (сміється. — Ред.). Я вважаю, якщо людина подобається, то не варто зволікати. Але пропозицію робила не я. Якось Маркі запропонувала поїхати мені на відпочинок на кемпінг. Там була її родина — батьки, сестра з хлопцем, а також ми з моїми двома дітьми. Рідні Маркі ще не знали про наші стосунки, тож це був максимально можливий камінгаут. Не буду приховувати, я дуже хвилювалася.

Увечері ми з Маркі пішли прогулятися, сіли на лавочку. Вона каже: «Знаєш, я взагалі не знаю, як це робиться і що я маю казати. Але я хочу, щоб ти була моєю дружиною». І вдягає мені на палець каблучку. Боже, я від хвилювання забула чеську мову і потім ще пів години перепитувала: «Ти впевнена? Ти точно впевнена?».

Родина Маркі сприйняла наше рішення неоднозначно. Сестра — позитивно, батько — із розумінням, а от мама практично перестала з нами спілкуватися.

Маркета, Олександра та сини Алекс від першого шлюбу під час весільної церемонії © Фото з родинного архіву

Маркі: Коли зустрічаєш свою людину, усе стається само собою. Моє рішення було простим: я хочу бути з Алекс назавжди. Але рішення, коли і де саме зробити пропозицію, було ухвалено спонтанно, буквально в останній момент. Тож у мене не було багато часу на переживання. Але я все одно хвилювалася. Думала, може, Олександра вирішить, що я з глузду з’їхала — робити пропозицію після такого короткого знайомства. Це були мої основні емоції до того моменту: паніка, страх, що вона вирішить, ніби я божевільна, а потім — полегшення і щастя. Я була, як на хмарі.

Весілля

Олександра: Наше весілля відбулося лише за рік після заручин — тут так заведено. Церемонія проходила в ратуші Брно. Маркі вдягнула білу сукню, а я — білий комбінезон. Сказати, що ми хвилювались — нічого не сказати. Але поруч були близькі друзі, і це додавало впевненості. Усе організувала Маркі, за що я їй дуже вдячна.

Друзі та молоде подружжя з дітьми після весільної церемонії © Фото із домашнього архіву родини

Маркі: Це була дуже емоційна подія. Було нервово, але водночас приємно. Я бачила всіх найдорожчих: друзів, знайомих. На жаль, моя сестра, єдина родичка, що мала приїхати на церемонію, випадково поїхала не туди — вона з іншого міста. Люди, які проводили церемонію, почали нас квапити, тому вона не встигла. Потім їй довелося сидіти перед нашим будинком і чекати, доки ми повернемося. Мені справді сподобався той день. Маленьке свято, але чудове. Алекс була просто неймовірно гарна — і плакала. Не знаю, чому. Може, від щастя. Я просто не з тих, хто плаче від радості.

Весільний букет із броколі

Олександра: Весільний букет у мене був із броколі — це ідея та подарунок Маркі. Коли я працювала в супермаркеті, часто розкладала овочі. Розважалася тим, що брала найбільшу й найкрасивішу броколі, жартуючи: «Я найкрасивіша наречена». Маркі запам’ятала цю історію — і в мене таки була найкрасивіша весільна броколі.

Колишня продюсерка з Києва Олександра Нестерова та майстриня тату й учителька Маркета Ровенска — подружжя © Фото з родинного архіву

Маркі: Це була не зовсім авантюрна ідея: я знала, що Алекс сподобається. Броколі була перев’язана білою стрічкою. Хоча, думаю, це було трохи небезпечно, коли Алекс її кидала, але було мило.

Юридичні нюанси

Олександра: У нас не офіційний шлюб, а зареєстроване партнерство. Це офіційно дозволено у Чехії з 2006 року. Прізвища ми не змінювали. З юридичного погляду, якщо зі мною щось станеться, Маркі не має жодного стосунку до дітей.

Олександра Нестерова та Маркета Ровенска © Фото з родинного архіву

Маркі: Лише зараз у Чехії починають відбуватися позитивні зрушення в питанні ЛГБТ-шлюбів. Але щоб нові зміни поширювалися й на нас, ймовірно, доведеться реєструвати шлюб повторно. Закон дещо поліпшився цього року. Наприклад, якщо один із партнерів має дітей, інший тепер може бути офіційно визнаний їхнім опікуном. Раніше це було неможливо. Тобто повної рівності поки що немає, але прогрес очевидний.

Діти

Олександра: Спочатку Маркі не знала, що в мене є двоє синів — я про це не говорила. Якось ми розмовляли про дітей, і вона сказала, що не хоче їх мати. Коли я нарешті зізналася, що в мене є сини, Маркі просто зникла на добу. Не відповідала на повідомлення, і я не знала, чи наші стосунки взагалі матимуть продовження. Але згодом усе владналося. Вона познайомилася з моїми хлопцями. Вони вже підросли, тож мені довелося пояснити, що ми з Маркі — не просто подруги.

Олександра та Маркета із синами © Фото з родинного архіву

Маркі: Тепер це наші спільні діти. Чесно кажучи, це нелегко. Ті, хто має дітей, розуміють, про що я. Я їх дуже люблю, але бувають моменти, коли вони просто «дістають». У них, як і в усіх, трапляються погані дні. А іноді такі дні бувають у нас усіх одночасно. Важко примирити чотирьох людей під одним дахом. Але, попри все, вони справді круті, навіть якщо часом страшенно мене дратують. Вони багато чого мене навчили. Це схоже на погляд у дзеркало: бачиш себе, свої реакції, свої дитячі спогади. Часто згадуєш, як виховували тебе, і замислюєшся, чи хочеш чинити так само? Переважно — ні.

Побут, розподіл обов’язків

Маркі: Ми чергуємося, хто коли готує сніданок, годує дітей і відвозить їх до школи. Коли Алекс немає, це роблю я. Усе залежить від дня, бо мій робочий графік більш фіксований. Діти йдуть до школи, ми — на роботу. Один із них повертається сам, другого потрібно забирати. Це теж робимо по черзі. Потім гуртки, вечеря, прибирання, час із дітьми, дороблення справ. А ще в нас є кішка Кнопа — вона з Харкова й теж потребує нашої уваги.

Олександра: Я працюю в різних сферах: роблю пірсинг, треную людей, проводжу як групові, так й індивідуальні заняття. У мене дуже ненормований графік. Моя дружина працює асистенткою педагога у школі. Наші хлопці дуже активні й потребують постійної уваги. Ми не ділимо обов’язки в класичному розумінні:  хто має час і бажання, той і робить. Насправді бути двома жінками, які забезпечують родину, непросто, адже в Чехії досі існує гендерна нерівність в оплаті праці.

Щаслива родина на відпочинку © Фото із родинного архіву

Плани на майбутнє

Маркі: Родинні плани — то надто особисте. А от про роботу розкажу. Я продовжую навчання, щоб воно допомагало мені у професії та дало змогу розвиватися далі. Навчаюся у сфері психології та суміжних напрямів, працюю асистенткою вчителя з дітьми, які мають особливі освітні потреби.

Олександра: Нині я активно готуюся до змагань із бодибілдингу, дотримуюсь жорсткого режиму тренувань і харчування. Ці змагання — мій незакритий гештальт. Я давно мріяла взяти в них участь, щоб показати своїм клієнтам, який шлях пройшла, аби досягти ідеального тіла. Я змогла — вони теж зможуть. Але, якщо чесно, уже з нетерпінням чекаю, коли все закінчиться, і я нарешті зможу наїстися вареників із сметаною.

Олександра та Маркі на відпочинку © Фото з родинного архіву

Коли партнер спершу чоловік, а потім жінка: плюси та мінуси

Олександра: Я думаю, що все дуже залежить від того, яких партнерів ми обираємо. У мене так склалося, що всі мої колишні стосунки були з чоловіками, старшими за мене. Усі — типові альфа-самці. А я тоді була дівчинкою-господинею: готувала, прибирала, усе тримала в порядку.

З дівчатами в побуті набагато простіше. Якщо я готую обід, вона приготує вечерю. Більше турботи, ніжності, підтримки, взаєморозуміння. У стосунках із жінками ніколи не було такого, щоб хтось лежав на дивані, закинувши ногу на ногу, поки інша прибирає квартиру.

Звісно, за п’ять років із Маркі бували непорозуміння, але навіть у періоди втоми чи стресу завжди більше підтримки й розуміння — і жодних вимог чи тиску.