Новини

Вінниччина — у переліку регіонів, де виготовляють якісні вина, що підкорюють міжнародні конкурси. Особлива заслуга в цьому належить Володимиру Карловичу Гігінеішвілі — заслуженому будівельнику, який став успішним виноробом.

Чому «Винний дім Гігінеішвілі» змінив бренд на Gigi Winery, як саме на Поділлі створюють напої за суворими грузинськими традиціями та на що звернути увагу під час вибору сухого чи ігристого — в інтерв'ю розповів технолог виробництва Димитрій Камінський.

Тріумф на Decanter 2026 та таємниці квеврі

— Вітаємо з успіхом на Decanter World Wine Awards 2026! Вино Gigi Winery Qvevri 2024 отримало аж 92 бали та срібну медаль. Організатори кажуть, що цьогорічний конкурс був найсуворішим та найсильнішим за всі 23 роки існування премії. Що для вашої команди означає це визнання? Які емоції відчули, коли побачили результати?

— Насамперед для нас це можливість показати, що в Україні теж є вино, і в Україні є якісне вино. Якщо не помиляюсь, на цьому конкурсі було 17 000 зразків. Ми взяли «срібло» — 92 бали. До речі, цю нагороду здобув автохтонний (місцевий – ред.) український сорт винограду. Тим самим ми показали всьому світу, що в Україні є виноград, який може конкурувати на глобальному рівні, і журі його оцінили.

— Де цей сорт винограду вирощувався?

— Саме цей врожай — в Одеській області. Ми такий самий висадили зараз у Могилів-Подільському районі. Торік ми заклали власний виноградник, у нас там 16 га землі. Половину площі підготували, висадили. На сьогоднішній день там засаджено 4 га. І один з цих сортів — це якраз «Одеський чорний», це український сорт винограду, з якого зроблено вино Gigi Winery Qvevri.

— Крім головного «срібла», ваші Qvevri Orange 2024 (89 балів) та Pet-Nat 2025 (87 балів) також отримали високі оцінки. Тобто три абсолютно різні вина підтвердили свій рівень.

— Треба розуміти, що ми відправляли тільки ці три позиції через чинні обмеження щодо кількості зразків від одного виробника. Ми обрали те, що вважали найкращим на наш погляд: «Одеський чорний» з квеврі, «Ркацителі» з квеврі та пет-нат.

Pet-Nat — це ігристе вино, яке відрізняється від класичного французького шампанського тим, що воно Naturale (натуральне). Воно залишається з дріжджовим осадом, має легку каламутність і виготовляється за іншою технологією. Водночас це надзвичайно популярний зараз напій. Молодь і взагалі багато людей сьогодні віддають перевагу натуральним продуктам із мінімальним втручанням людини, і пет-нат ідеально вписується в цю категорію.

— Чи очікувала ваша команда на такий успіх у Лондоні, відправляючи зразки на конкурс?

— В принципі, так. Ми надіялись на це, в першу чергу. Коли відправляли, сподівалися, що будуть якісь приємні нагороди. У порівнянні з українськими винами ми з усіма своїми винами зайняли досить престижні місця. А найвищий бал з України —94 ще був у Shabo та Chizay.

— До речі, досить високо оцінили помаранчеві українські вина. Що це за вино?

— Одне з наших вин «Ркацителі Qvevri» — це також помаранчеве вино. Воно відрізняється тим, що зазвичай з білого винограду відокремлюють сік і працюють з соком, тоді це стає біле вино. Червоний виноград, навпаки, бродить, працюємо з ним разом з шкірочками, отримуємо насичене червоне вино. А якщо взяти білий виноград і зробити по червоній схемі, тобто разом з шкірочками, з кісточками, з усім, ми отримаємо, зараз модно називати помаранчеве.

В Грузії називають ці вина бурштиновими. Це давня кахетинська технологія виробництва в квеврі — традиційних глиняних амфорах, закопаних у землю. Найстаріша археологічна знахідка, завдяки якій Грузію вважають колискою світового виноробства, — це якраз фрагмент такого глека зі слідами винного каменю. Спектральний аналіз показав, що цьому шматку глини близько 8000 років. Тобто вино там робили ще за 6000 років до нашої ери.

Оскільки у нас засновники грузини, ми не могли обійтися без цієї традиційної технології. Ми кілька років тому привезли амфори, встановили їх. І вже у нас є перший врожай вин, які беруть медалі на міжнародних конкурсах.

Вінницькі виноградники над Дністром та виноград з Півдня України

— Понад чотири роки поспіль у нас повномасштабна війна. Чи є проблеми з постачанням? Адже ваші виноградники на Вінниччині закладені відносно недавно.

— Наша ділянка за Могилів-Подільським, за 50 метрів від Дністра. Там дуже цікаве місце. Коли власники купили цю землю, ми почали досліджувати, що там було, і знайшли дуже багато цікавої інформації. У 1829 році на тому місці був виноградник Петра Вітгенштейна — полководця німецького походження. Коли він вийшов на пенсію, мав літню резиденцію у Бронниці. На тому місці, де наша земля, він вирощував виноград, в нього були енологи з Німеччини, Австрії, і робили з цього винограду вино.

В принципі, виноградна історія і виноробство там поширювалось, продовжувалось до революції. Місцеві навіть на сьогоднішній день називають ті місця царські виноградники. Після революції там на якийсь час скоротили виноробство, а потім в 1925-му році відновили, створили радгосп КІМ. В самому Могилів-Подільську був навіть винзавод. Він уже там не функціонуючий, але і там робили вино.

— Де ви зараз закупляєте сировину?

— В Одеській області, Миколаївській області. Головний наш партнер на сьогодні — це Shabo. У нас власник Володимир Гігінеішвілі, у Shabo власник Важа Іукурідзе —двоє грузинів, які люблять вина, домовились. Ми беремо в них гарний виноград, те, що вони собі беруть на преміальні лінійки.

Водночас через війну логістика з Бессарабією стала дуже складною. Міст через Дністровський лиман зруйнований, тож єдиний шлях лежить через Паланку, де кілька кілометрів траси проходять територією Молдови. А це прикордонний контроль. Щоб проїхати, на кожну машину потрібно щоразу збирати величезний пакет документів. Виноград — продукт делікатний, його треба зрізати й негайно везти на переробку, тому зволікання на кордоні критичні. Тому важко.

Ми зараз знайшли в Миколаївській області гарні виноградники. З цим господарством почали співпрацю в минулому році. І я думаю, цьогоріч ми також з ними будемо працювати, тому що легша логістика. Щодо якості там нарікань немає, вони вміють вирощувати виноград, слідкують за цим.

— Скільки вина на рік виготовляє Gigi Winery?

— Щороку ми переробляємо близько 70 тонн винограду. Для вина відбираємо лише першу фракцію — це приблизно 50% від загального об'єму, а все, що дотискає прес, пускаємо на інші продукти. У підсумку отримуємо десь 30–35 тисяч літрів виноматеріалу. Частина цього об'єму випивається гостями безпосередньо на виноробні, і близько 30 000 пляшок вина випускаємо щороку.

— Раніше бренд називався «Винний дім Гігінеішвілі», тепер — Gigi Winery. Чому зважилися на ребрендинг і чи залишаються в лінійці вина, пов’язані з Вінницею як локальним продуктом?

— Ми жартуємо, що людям після другого келиха стає важко вимовити «Винний дім Гігінеішвілі» (сміється). Тому вирішили скоротити назву до Gigi Winery — за першими літерами прізвища засновника.

Щодо локальних позицій — вони обов'язково залишаються. Назви «Вінницьке біле», «Вінницьке рожеве» та «Вінницьке червоне» перейшли й у нову лінійку. Стосовно «Вінницької вежі» — маємо у планах зробити щось схоже. Але треба розуміти, що тоді ми брали виноград на півдні Одеської області, там були зовсім інші характеристики самого винограду. На сьогоднішній день знайти такий виноград важкувато, щоб зробити десертне вино як тоді. Але ми зробимо. В принципі, продовжувати локальний продукт ми плануємо. Наш основний ринок — це Вінниця, Вінниччина. Десь 80% своєї продукції продаємо саме тут. Інші 20% — це Київ, Дніпро, Львів, Одеса, Буковель…

Як народжується вино: від преса до пляшки

— Як робиться вино? Зібрали або придбали виноград... І що далі?

— Виноград збираємо в ящики по 8–10 кілограмів, щоб він не давився і не пускав сік, та веземо в автомобілях-рефрижераторах. Найперше він потрапляє в гребневідділювач, який відокремлює ягоди від гілочок.

Далі все залежить від того, яке вино ми хочемо отримати. Для червоного або бурштинового — ягоди разом із шкірочкою, м’якоттю та кісточками завантажуємо в ємність. Для білого та рожевого — виноград одразу відправляємо під прес, чавимо і далі працюємо суто з чистим соком.

Якщо ми працюємо з соком, то спершу відстоюємо його, щоб осіли зайві частинки м’якоті, й знімаємо з цього першого осаду. Переливаємо в іншу ємність, підігріваємо до 15 °C і додаємо чисту культуру дріжджів. Бродіння триває близько 14–20 днів. Для білих та рожевих вин ми постійно контролюємо температуру в районі 18 °C, щоб процес не йшов надто стрімко.

Коли дріжджі з'їдають увесь цукор, більша частина їх відмирає й утворює грубий шар осаду на дні. Ми знову знімаємо вино. Проте частина дріжджів залишається у зваженому стані — вони формують тонкий осад, на якому вино витримується до січня-березня. Його періодично збовтують, щоб не злежувався. Ціль цього етапу — дочекатися автолізу (розпаду дріжджових клітин), аби вони повернули у вино всі накопичені корисні речовини. У лютому-березні відбуваються дегустації й ухвалюється рішення: щось іде на розлив, щось — у бочки, а невдалі партії ми просто не випускаємо в продаж.

У червоних вин сік майже безбарвний, тому інтенсивність кольору ми регулюємо часом його контакту зі шкіркою. Бродіння тут відбувається за вищої температури — в районі 22–24 °C. Під час цього процесу виділяється вуглекислий газ, який піднімає шкірочки догори, утворюючи щільну "шапку". Оскільки вона опиняється в повітрі й не контактує з рідиною, від 3 до 8 разів на добу цю шапку потрібно перемішувати для максимальної екстракції кольору та аромату. Автоматизовані ємності роблять це самі за графіком, а в інших — винороб вручну спеціальним пристроєм робить піжаж (занурення шапки). Коли бродіння закінчується, ми відокремлюємо вино від вижимок, а далі діємо за тією ж схемою: відстоювання, зняття з осаду, витримка та фінальна дегустація.

Вік вина та культура споживання

— Чи є у вас вина, які витримані з початку запуску виробництва?

— Саме підприємство у нас з 2017-го року. Але Володимир Карлович починав робити вина раніше. У нас є пляшка 2008 року, яку ми зберегли.

— Це правда, що чим довше витримане вино, тим воно якісніше?

— Ні. Є вина, які робляться для того, щоб вони довгий час зберігалися. Там інші, інші кондиції під час збирання винограду, інші технічні підходи під час виробництва. Раніше це було легко зрозуміти: були вина ординарні, або марочні. Зараз поділ цей прибрали. В Україні немає офіційно марочних вин.

Якщо звичайне вино ординарне довгий час зберігати, воно швидше за все зіпсується. Для червоних вин оптимальний вік життя — це десь 5-10 років. Для білих десь в районі 3-5, інколи 8. Залежить від сорту винограду і технології виробництва. Є вина, які можуть і 20, і 25 років прожити і навіть більше, але треба розуміти, що це вина спеціального типу. Це десертні вина дуже часто, це хереси.

— Як вибрати у магазині вино звичайному споживачу, на що звернути увагу, щоб потім не було головного болю?

— Купувати у перевірених виробників. Якщо ви це вино вже куштували, або, в принципі, якесь вино цієї виноробні куштували, у вас на ранок все було добре — значить можна брати цього виробника. Вони роблять чесно й тримають якість.

— Яке вино ви радите своїм друзям?

— Я раджу просто те, що людина любить. Якщо ви любите біле вино, беріть біле, якщо ви любите червоне, беріть червоне, подобається напівсолодке вино — пийте напівсолодке. В принципі, сама наша така філософія, що від вживання вина найголовніше — отримати задоволення.