Статті

«Моя кохана», «я тебе кохаю», «ти для мене найкраща», «ти – усе, що є в моєму життi»… Кількість цих прекрасних звернень може збільшуватися до безкiнечностi. Дiйсно, любов – єдине суто людське почуття, проте у кожного переживання і розуміння любові своє.

Любов надзвичайно ємне явище, яке, зазвичай, поділяють на любов «земну» і «небесну». Унікальність любові у тому, що в ній поєднуються енергії інстинкту, соціального і надреального буття, остання ж енергія, забарвлюючи попередні, наче цемент зв’язує у неподільне ціле усі складові і надає справжній любові життєдайної нескінченної могутності («Любов ніколи не перестає…» 1Кор. 13, 8).

Мама завжди пригортає до себе дитину – вона на все життя для неї найкраща і найдорогоцінніша. Це – материнська любов, у ній злилися усі сторони цього почуття. Тому в народi й кажуть, що молитва матерi гори перевертає і з дна моря дістає.

Вищою формою чуттєвої любові є дружба. Якщо людина йде до якоїсь мети i у неї є друг, якому вона може цілком довіряти і знає, що у будь-яку хвилину він послухає й допоможе, то таких людей об’єднує не лише любов до спiльної справи, симпатія, але й те, що не можливо пояснити і що виводить їхні стосунки за межі будь-яких реальних інтересів.

В основі любові фізичної (любові до плотi) – iнстинкт розмноження, він «шукає» лише свого. Іноді люди думають, що люблять, а насправдi, – мають на меті всього-на-всього власну вигоду, «споживання» один одного. Любов заради вигоди не напружує людський розум, волю, почуття, вона елементарна й комфортна, як-то кажуть, – «без заморочок»: зійшлися – розійшлися, не зійшлися характерами, зустрів(ла) іншу(ого) й подібне…

Почуття, що криються у словах: «Люба, я так тебе кохаю», які жадають почути мiльйони разiв усi в світі жiнки, – головний рушій творчості більшості письменникiв, музикантiв, скульпторів, художників різних часів і народів. У своїх творах вони стверджують цінність щирого, справжнього почуття любові, яке століттями несе у своїх серцях людство.

Є люди, котрі, незважаючи на обставини, усiх люблять по-справжньому. Їхня любов є любов’ю вiд Бога. Усiм серцем вони вдень i вночi щиро славлять Його iм’я, тому й обдаровані повнотою любові, вони живуть за основним законом Євангелія – «любiть один одного». 

Найяскравішим прикладом такої любовi можна вважати одного батюшку – отця Агафодора (1887–1962), який жив у Вінницькій області і був у свiй час настоятелем Галайкiвського Спасо-Преобреженського чоловічого монастиря (с. Галайкiвцi Мурованокуриловецького району).

Батюшка служив у нелегкi часи, коли сповiдувати слово Боже заборонялося законом. Однак, незважаючи на переслідування, він із чистим серцем та щирою любов’ю проповiдував слово Боже людям.

Живучи у маленькiй хатинцi, вiн потайки побудував катакомбну церкву на честь Iверської Божої Матерi, на зразок перших християн. Сюди постійно приходили люди, тут відбувалися христини, вiнчання. За свою стiйку вiру отець Агафодор отримав вiд Бога дар прозорливостi: лiкував хворих, допомагав бiдним. До нього з’їджалися люди з найблищих сiл та мiстечок, i батюшка для всiх знаходив час, усiм чим мiг допомагав.

Та коли представники влади довiдались, що люди ходять до церкви, батюшку викликали на допит. Били, знущалися, силоміць заливали горiлкою. Батюшка Агафодор, незважаючи на всi звинувачиння та образи, сердечно молив Бога про спасiння грiшникiв. Розлюченi агенти КДБ вирвали волосся з його бороди та ледь живого кинули на призволяще (пізніше вiн зробить з цього вирваного волосся чотки, на яких молитиметься, зокрема, й за тих, хто вчинив над ним наругу). 

Добрi люди підібрали отця Агафодора, допомогли йому одужати. Переслідування не зламали батюшку, його вiра стала ще мiцнiшою, вона укріплювала й народ, який незважаючи на загрози, з бiльшою наполегливістю почав тягнутися до нього. Отець Агафодор до самої своєї смертi важко хворiв, але до останього подиху приймав людей, допомагав їм. I навіть зараз, пiсля того, як пройшло багато рокiв по його смерті, люди, котрі з надією приходять на могилу батюшки, помолившись часто отримують зцiлення.

Берег любовi – він для кожного свій, кожен знає своє. Але якби хоча б трохи бути схожими на батюшку, наслідувати його: просто бути добрими людьми та любити без вигоди.