Статті

Споконвіку молодих людей хвилювало одвічне питання про їхнє подальше сімейне життя уже без тата і мами, а з коханою людиною. Самостійне, доросле, насичене проблемами типу: де взяти грошей, за що купити хліба або «чому ти так пізно прийшов?», «кому телефонував, з ким розмовляв?»... Тож і зараз нічого не змінилося. Єдине, що внесло корективу в замкнуте коло сімейного життя, - це громадянський шлюб. Але чи можна його назвати взагалі шлюбом, якщо він громадянський? Ось що мене цікавить. Тому я взяла на себе сміливість подумати про це вголос.

Ці думки розпочалися з того, що одна моя знайома сказала: «Таке життя ні перед чим не зобов'язує. Ми з моїм коханим разом живемо, їмо, спимо, але вправі робити що завгодно. В нас не виникає проблем, коли хтось пізно приходить чи з кимось бачиться, коли хтось хоче купити якусь річ чи кудись поїхати. Ми не залежимо один від одного, але тим самим перевіряємо можливість нашого сумісного життя в майбутньому.» Через два роки вони розійшлись. Очевидно, завершили перевірку.

На той час я нічого не казала і не знала, певно, просто боялась про таке навіть думати. А зараз хочеться запитати: а як же оті сімейні ідеали, мрії, сумісне розв'язання дорослих проблем? Де ж радість за кухонну стінку, наприклад, придбану на спільні гроші? Де оте бажання, аби разом щось зробити, кудись піти? Де втілення в реальність думок про збудований дім, посаджене дерево і майбутніх дітей? Невже це лише ілюзії?.. Ні, не ілюзії. Запитавши у старших, зрозуміла, що всі ті ідилії можливі в будь-якому випадку. Незалежно від того, чи є штамп в паспорті чи немає. Перш за все, це залежить ні від кого іншого, як від самої людини.

Бо, якщо подумати, то це ж не означає, що шлюб - то є просто життя двох людей разом. Отже, перш за все, відповідальність, якої всі чомусь дуже бояться, розуміння, повага, терпіння, а вже потім романтичні ідилії. Але ж з іншого боку, хто сказав, що штамп в паспорті - обов'язково щасливе сімейне життя? Тому кожен робить, як знає, як йому підказує не тільки серце, а й голова. Бо, як кажуть люди, чужа душа, то є темний ліс, а чужа сім'я - взагалі провалля.

Зі свого невеликого сімейного досвіду, але звертаючи увагу на подружнє життя моїх знайомих чи рідних, можу зробити такий висновок: все-таки, мабуть, можливий рай у халабуді так само, як і пекло в золотій клітці.

Мені здається, справжня сім'я будується на вищих цінностях, не обов'язково завдяки штампу в паспорті. Він потрібен для того, щоб чоловіка й дружину об'єднувало їхнє прізвище, щоб держава знала, що є така окрема сім'я, щоб діти відчували захищеність з боку обох батьків. Але бувають випадки, коли навіть він не може нічого змінити. Люди розходяться і не бачать свого подальшого життя разом навіть через невеликий проміжок часу після весілля. Чоловік б'є дружину, вона зраджує у нього ж на очах. Чи починаються мірки, наприклад, чиї батьки більше фінансово допомагають і т.п. Та, попри всі людські осуди, можуть щасливо жити, не засвідчуючи своїх почуттів перед державою.

На мою думку, не кожен створений для сімейного життя. Так само як і комусь треба завжди грітися хоча б іскринкою великого родинного багаття.

Для себе зрозуміла одне: дуже легко поставити штамп на десятій сторінці паспорта, але іноді дуже важко зробити його еталоном людського щастя.