Довідник твого міста
це безкоштовно і ефективно!
Укр
10 грудня 2022
4,6 °C
небольшой дождь

Статті

Історія виникнення П'ятничан
27 жовтня 2022, 11:44
Історія виникнення П'ятничан

Мікрорайон П’ятничани – одна з найдавніших частин сучасної Вінниці. Водночас, більшу частину своєї історії він був окремим селом, а його власники досить довго сперечались (і навіть бились) з вінничанами з приводу межі між їхніми володіннями та міськими землями.

Одна з перших документальних згадок про П’ятничани датується 30 травня 1510 року. Тоді король польський і Великий князь литовський Сигізмунд І ствердив вічне право власності «земянина Веницкого Миска Степановича» на такі маєтки: у Вінницькому повіті села Виперсовичі й П’ятничани та в Брацлавському повіті село Остолопів. У листі йшлося, що: «...и волен то он отдати и продати и заменити и розширити и прибавити и к своему лепшому и вжиточному обернути, как сам налепей розумеючи».

Досліджуючи ці та інші документи тих часів, вінницький історик Валентин Отамановський зробив висновок, що Миско Степанович був нащадком місцевого боярського роду. Його дід Демид отримав у володіння село Виперсовичі, яке згодом почали називати Демидовом або ж Демидівцями. Син Демида Степан отримав у приватне володіння від вінницького старости князя Костянтина Острозького замкове село П’ятничани. Враховуючи, що це відбулося на межі XV-XVI століть, Отамановський вважає, що П’ятничани існували принаймні від середини XV століття.

Миско Степанович (у документах також вказується як Миско П’ятничанський та Миско Демидівський), отримавши підтвердження на свої володіння від короля у 1510 році, розпоряджається ними принаймні до середини XVI століття.

Люстрація Вінницького замку 1552 року подає такий опис села:

«Село пана Миска П’ятничанського П’ятничани: людей 30; дають на рік три копи і 40 грошей [1 копа - 60 литовських грошів або 2,5 золотого], а слуг в тому селі 8, які кінно служать; є ще в тому селі чоботарі два і коваль один…»

На цьому етапі історії П’ятничан розпочинається плутанина: його чомусь позначають як частину міської території, що в подальшому призводить до тривалих суперечок між вінничанами та власниками П’ятничан. Валентин Отамановський пояснював це наступним чином:

«На нашу думку, не є випадковістю також інкорпорація до міської території в актах 30-60 років XVI століття села П’ятничани, хоч воно давно вже стало приватним землеволодінням. Як і боротьба за держави, є це дуже частий на тогочаснім пограниччі за колонізаційної доби конфлікт двох прав – права міщан, що оперте лише на факті володіння та права документального власника – шляхтича. Неважко передбачити на чиїм боці мала бути остаточна перемога в парі зі зміцненням шляхетства. …»

Враховуючи, що П’ятничани були приватним селом, принаймні частина його населення були підданими. Протягом XVI століття підданим селянам заборонялося селитися в місті. 7 червня 1594 року шляхтич О. Дяковський позивався до суду на вінницького старосту Єжи Струся за невидачу підданого, який вітк з П’ятничан до Вінниці. Таке переселення було нормою для тих часів і втікачі-селяни часто ставали міщанами. Отамановський припускає, що вони отримували статус господарських міщан і станом на 1552 рік становили більшість усієї міщанської людності Вінниці.

Вже згаданий староста Єжи Струсь мав доволі специфічні стосунки із жителями навколишніх приватних сіл. Наприклад, у 1602 році він «здійснив наїзд» на П’ятничани та Остолопів. У переліку заподіяних власникам цих маєтків шкод згадуються забрані у підданих кабани та збіжжя.

У 1606 році розпочалася серія судових процесів, покликаних вирішити суперечки з приводу розмежування п’ятничанських землеволодінь та міської території Вінниці. Спершу справа розглядалася у Брацлавському земському суді, а згодом у Люблінському трибуналі. Відповідачами виступали вінницькі старости, що було наслідком втрати вінничанами своїх земельних прав. Водночас вважалося, що старости представляють інтереси всього міста. Так, власники П’ятничан позивалися до Валентія-Олександра Калиновського (про вибиття з дідичних ґрунтів), до Олександра Балабана (про захоплення ґрунтів та лісів, присуджених їм декретом земським брацлавським) та до Адама Калиновського.

Зрештою, у 1628 році Люблінський трибунал своїм рішенням встановив чіткі межі між містом і селом. Відповідно до нього 18 жовтня 1628 року було проведено «межевий дукт», причому до П’ятничан мала відійти частина міських земель попід саму Вінницю. Втім, боротьба точилася і далі.

Після здобуття містом Магдебурзького права, з 1640 року, з власниками П’ятничан судився вінницький міський уряд. Цього разу саме він виступав позивачем. На спірній території були виключно приватні міщанські землеволодіння та міські ліси. Відповідно до декрету від 31.05.1640 року на прилеглій до П’ятничан міській території, що «мала 3-4 українські милі завдовжки та 1 милю завширшки, на правобережжі Богу, в лісі було того часу 13 стародавніх міських хуторів та 8 ставів, а на другому боці Богу – 10 таких самих хуторів та кілька ставів».

У лютому-березні 1640 року власник П’ятничан чернігівський воєвода Марцін Калиновський захопив вищезгадану спірну територію. 13 лютого разом з королівськими комісарами, які мали би затвердити нові межі та у супроводі кількох сотень чоловік, Калиновський прийшов на міську землю. Тут «увечері, майже в сутінках, вони уфундували свою незаконну юрисдикцію. Потім вони перенесли цю юрисдикцію на 27.03.1640 року, а тоді з’явився до Вінниці сам Калиновський на чолі почту кінних і піших 3-4 тисяч душ, зайнявши та оточивши все місто та околицю». Встановлення нових меж відбувалося одночасно з погрозами, побиттям та навіть убивством окремих вінничан. Староста, який мав би захищати міщан, у цей час був відсутній.

Розгляд цієї справи у Сеймовому суді (найвища судова інстанція Речі Посполитої) тривав щонайменше впродовж кількох років. Міщанська громада судилася як із Марціном Калиновським, так і з власним старостою Яном Одживольським. Міщани звинувачували їх у змові між собою та з королівськими комісарами, які затверджували межі між селом і містом. Паралельно розгляд справи відбувався і в Люблінському трибуналі, де Калиновському вдалося звинуватити вінничан у заподіянні йому шкоди своїми позовами проти нього.

На жаль, завершення цієї історії наразі невідоме. За одними джерелами, міщанам було підтверджено володіння всіма спірними землями, а за іншими – рішення було не на їхню користь.

Про подальшу історію П’ятничан, а також про те як виникали різні частини сучасної Вінниці читайте у наступних дописах.

Коментарі: 0
Додати коментар

Додати коментар