Довідник твого міста
це безкоштовно і ефективно!
Укр
18 листопада 2018
-0,5 °C
снегопад

Статті

МОЄ КИЇВСЬКЕ ПОБАЧЕННЯ
07 листопада 2012, 00:00
МОЄ КИЇВСЬКЕ ПОБАЧЕННЯ

Зранку я прокинулася сердита на увесь світ: «Ну чому цей Київ так далеко???». Нам з групою якраз туди і лежала дорога. Але мене зігрівала і заспокоювала думка про те, що через три – чотири години я зазирну туди, куди давно мріяла, побачу телевізійників, вічно заклопотаних з чашкою гарячого еспрессо в руках.

І тут… Потяг. Провідник. Метро. Маршрутне таксі. І я його бачу…той славнозвісний «олівець», в середині якого вирує невгамовне, швидкоплинне життя Національного телебачення України. Ми ж, студенти ВДПУ, увірвались в той «олівець-гігант» (а 22 поверхи я інакше не назву), наче середа в тиждень. Роззявлені роти, море запитань не полишали нас усі три години перебування там. Екскурсія в музеї перевернула наше бачення про історію телебачення, зокрема, і українського. Я зрозуміла, що «Перший національний» провідний канал держави із величезним досвідом. Нам ясно розтлумачили історію Діда Панаса (усі секрети не розповім, поїдете не канал – там дізнаєтесь).

І це ще не все… Знімальні павільйони з усім «начинням» - ото вже просто круть. Такого я в своєму житті ще не бачила. Студія, де знімають щоранку наживо програму «Легко бути жінкою», змусила мене перелетіти у прямоєфірний час та, хоча б на хвилину, уявити себе Ольгою Сумською. А бачили б ви «живого» Андрія Сміяна – він насправді не такий суворий, як здається нам з екрану. Ой, ледь не забула! Наша група сфотографувалась з Олесем Терещенком (він і справді високий, камера тут не бреше).

І це, звичайно, не все. І я не хочу розповідати вам усі подробиці заекранного життя. Мені не сподобалось лише те, що так мало часу ми блукали тими коридорами, адже вони стільки пам’ятають. І я вже не шкодую, що Київ так далеко. Це ще не далеко! Вражень мені вистачить до наступного побачення з цим бурхливим світом під назвою «ТЕЛЕБАЧЕННЯ». Я хочу ще…

Юлія ФРІБЕР

Коментарі: 0
Додати коментар

Додати коментар