Довідник твого міста
це безкоштовно і ефективно!
Укр
21 листопада 2018
-2,2 °C
небольшой снегопад

Статті

КОНФЛІКТ МЕНТАЛІТЕТІВ У СОЦІУМІ
18 травня 2012, 00:00
КОНФЛІКТ МЕНТАЛІТЕТІВ У СОЦІУМІ

Менталітет соціуму, навіть однієї нації, неоднорідний. Для розуміння деяких суттєвих моментів розвитку суспільства важливо виявити особливості менталітету інтелектуальної, чи духовної, еліти, менталітету народних мас і менталітету правлячої (політичної) еліти.

Завдяки самому менталітету, головною специфікою якого є домінуючий в ньому інноваційний компонент, духовна еліта творчо і кваліфіковано культивує вищі цінності соціуму, узагальнює досвід світової історії, виробляє взаємопроникнення вищих досягнень національної світової культури. Вона осмислює і переосмислює ідеї, котрі лише намітилися у свідомості народу; її призначення - підняти свідомість від вузьких приватних завдань до рівня проблем великого суспільства, всього людства. Духовна еліта розвиває вищу культуру на основі масової. Впроваджуючи потім за допомогою інтелігенції смисли вищої культури в масову свідомість, вона збагачує масовий менталітет, який стає здатним прагнути до підтримання встановлення більш прогресивних соціальних відносин. У цьому і проявляється взаємодія менталітету духовної еліти і менталітету мас через посередництво інтелігенції.

Найважливіша функція духовної еліти, на думку професора О. С. Ахієзера, полягає в адекватній інтерпретації масових інвестицій - таких думки і їхніх результатів, що пов'язані з абсолютним протиставленням полюсів у різних сферах буття, визнанням протилежностей абсолютно несумісними. Для духовної еліти переважно характерний діалектичний стиль мислення, званий медіацією. Медіація характеризується відмовою від абсолютизації протилежностей, увагою до їхнього взаємопроникнення, прагненням до синтезу полярних тверджень. Медіація - творчий, рефлективний процес, котрий породжує культурні інновації - нові смисли серединної культури.

Функції духовної еліти - породження нових культурних смислів та внесення їх у маси - створюють для неї дві небезпеки. Перша з них - розкол з народом, який масовою свідомістю може розглядатися як відпадання, перетворення духовної еліти в носія світового зла. В результаті саме існування духовної еліти стає фактором росту дискомфортного стану в масах, що загрожує їй таки і знищенням. Загибель духовної еліти, ізоляція її від суспільства може прирівнюватись аналогічно втраті людиною розуму в складній ситуації ...

Друга небезпека для духовної еліти - злиття її з народом, відмова від своїх специфічних цінностей і прийняття цінностей масового менталітету. В даному випадку менталітет духовної еліти опускається до рівня масового і, отже, втрачає свою специфіку, а еліта перетворюється в псевдоеліту. Негативним наслідком цього є зникнення, або крайнє ослаблення соціокультурного механізму, котрий забезпечує прагнення духовної еліти, правлячої еліти і народу до вищих цінностей національної і світової культури в усіх її формах. Місце цього прагнення і цих цінностей заповнюють сіра творчість, елементарна грамотність, цінності розхожих банальностей, всілякі спрощеності, котрі вступають в протиріччя зі складнощами реальності, що до катастрофічних розмірів посилює соціокультурні протиріччя.

У результаті заміни духовної еліти псевдоелітою в суспільстві зникає важливе джерело культурних інновацій і стимул соціального прогресу. Крім догматизму, інверсійної логіки, інтолерантності, однією з характерних ментальних особливостей представників псевдоеліти є підвищена агресивність, спрямована проти духовної еліти.

Відновлення ж духовної еліти і встановлення нею продуктивного діалогу з правлячою елітою і народом - тривалий і важкий процес. Менталітет духовної еліти відрізняється від менталітету не лише мас, а й від менталітету правлячої еліти. Духовна еліта націлена на вирішення перспективних основоположних проблем життя, на пошук вищих цінностей. Вона прогнозує шляхи розвитку моральних ідеалів суспільства, а також вказує і на їхні слабкості. Якщо в менталітеті інтелектуальної еліти переважає інноваційний компонент, то в менталітеті правлячої особливо виражений праксеологічний. Вона вирішує в основному повсякденні проблеми, спрямовані на стабілізацію суспільства і подолання дезорганізації.

Правляча еліта, балансуючи між двома соціальними полюсами, повинна підтримувати зв'язок як з народними масами, так і з духовною елітою. Як і для духовної еліти, для неї характерні дві небезпеки. Перша з них - відпадання від народу, надмірна розбіжність менталітету правлячої еліти з масовим, особливо в мотиваційній частині, то є розуміння цінностей і цілей буття. Крайнім випадком відпадання може бути прийняття масами розуміння цінностей і цілей буття правлячої еліти за втілення зла, що, в свою чергу, може призводити до соціального вибуху. Друга небезпека полягає в прагненні влади злитися з народом, перейнятися ілюзіями, вірою у здатність народу після ліквідації бюрократії навести повний порядок, досягти достатку, перегнати всі країни тощо. За повне заповнення менталітету правлячої еліти цінностями й установками масової свідомості правляча еліта розплачується ослабленням зв'язку з духовною елітою або навіть повним розривом з нею і неминучим при цьому зниженням компетентності рішень та ефективності управління соціумом. При цьому правляча еліта позбавляється розуму, віри, краси, а духовна - перетворюючої соціум сили. Різниця менталітетів еліт постійно стимулює виникнення суперечності між ними, котрі, однак, періодично змінюються прагненням правлячої еліти використовувати творчу енергію духовної еліти для вирішення своїх проблем з інтеграції суспільства.

У разі глибокого конфлікту між правлячою і духовною елітою може відбуватися побиття останньої, що в історії знаходило вираження у вигляді вигнання неугодних діячів культури, відправлення їх у монастирі, в'язниці або психіатричні лікарні, позбавлення права публікувати свої твори, а в крайніх випадках - у вигляді фізичного знищення. При тоталітарних режимах відносини між правлячою і духовною елітами та народом набирають збоченого характеру: духовна еліта пригнічується і знищується; виникає духовна псевдоеліта, яка разом з інтелігенцією займається сірою псевдокультурою; право бути джерелом інновацій бере на себе верхівка правлячої еліти і, в крайніх проявах тоталітаризму, навіть одна особа - верховний правитель. Прийняття правлячою елітою чи диктатором невластивої їм інноваційної функції, що полягає в продукуванні нових культурних смислів, яку вони не можуть ефективно виконувати, служить однією з причин негативних явищ у таких суспільствах.

Відомий англійський історик і соціолог А. Тойнбі розділяв історію людського суспільства на окремі цивілізації. Їхньому дослідженню вчений присвятив 12-томну працю "Дослідження історії". Спочатку А. Тойнбі виділив для аналізу 21 цивілізацію, потім скоротив їхній перелік до 13 найрозвинутіших. Згодом звузив до п'яти діючих, а саме західної, іспанської, індійської, китайської та православної.

У розвитку кожної цивілізації вчений виділяв й аналізував чотири фази: виникнення, ріст, надлам і розпад. Якщо на перших двох фазах рушійною силою виступає творча меншість, що є носієм "життєвого пориву" – духовна еліта, то виникнення останніх двох фаз пов'язано з "виснаженням життєвих сил" духовної еліти в силу історичних або політичних причин. Коли творча еліта не здатна задовольнити потреби, висунуті культурно-історичним розвитком, тоді вона втрачає авторитет і змушена утверджувати свою «владу» (духовні контексти) насиллям, котре суперечить по своєї суті поняттю духовності. Тоді на арену виходить "внутрішній пролетаріат", пише А. Тойнбі, це спільнота людей, які не здатні ні до праці, ні до захисту батьківщини, але завжди готові до протесту з будь-якого приводу. Відчуження "внутрішнього пролетаріату" за сенсом буття і від духовної, і від правлячої еліти штовхає його до пошуку союзу з варварами або "зовнішнім пролетаріатом". Встановлення такого союзу приводить до руйнування і в кінцевому підсумку, до загибелі локальної цивілізації.

У поглядах на історію людської цивілізації і розвитку культури в цілому

А. Тойнбі був оптимістом. Він писав, що XXIII ст. буде епохою народження загальнолюдської цивілізації, яка в сфері організації економіки буде соціалістичною, а в сфері духовного життя — "вільнодумною". Очолюватиме нову цивілізацію "світовий уряд", але лідерство в ній переміститься від європейського Заходу до азіатського Сходу з більш стабільною духовною компонентою.

Тереса Славина,

кандидат філософських наук

Коментарі: 0
Додати коментар

Додати коментар