Довідник твого міста
це безкоштовно і ефективно!
Укр
14 листопада 2018
0,3 °C
легкий дождь

Статті

ІСТОРІЯ ВІННИЦІ. ВІННИЦЬКА БАШТА
05 липня 2012, 00:00
ІСТОРІЯ ВІННИЦІ. ВІННИЦЬКА БАШТА

У центрі Вінниці, неподалік міськради, стоїть вежа, котра є окрасою і своєрідною візитною карткою міста над Бугом. Вона складається із семи ярусів загальною висотою 28 м, і є восьмикутною витягнутою в периметрі будівлею, мінімальна вісь котрої 4 м, максимальна – 7 м.

Проте не всі знають її історію. Так, на початку XX ст. однією з проблем міста було постачання якісної питної води. Більшість населення користувалася водою з річки Буг, і лише заможні городяни мали змогу споживати колодязну. Тому на засіданні Вінницької міської управи 2 березня 1902 р. запланувалося будувати паровий водопідйом з водонапірною баштою на високому березі річки по Театральній вулиці між садибами Поплавського, Розова, Габріолович. І вже 14 лютого 1904 р міський архітектор Григорій Артинов подав до управи проект водогону з кресленнями і кошторисом - загальна вартість водогону становила 224 тисячі 447 рублів 22 копійки, не враховуючи вартості земельної ділянки, придбаної у Габріолович. До речі, у розрахунку висоти башти були зауважені висота жіночої гімназії та готелю “Савой” і побажання, щоб вільний тиск у трубі міг дати струмінь води, вищий за дах. А вже першого грудня 1910 р. Вінницька міська управа, з одного боку, й одеський купець Мануїл Ремер та вінницькі купці Хаїм Зіскінд і Мойсей Неєр, з другого, уклали договір: підряд на будівництво водогону міста Вінниці, який мав стати до ладу з другого січня по перше листопада 1911 р. Мурування стін завершено 15 липня 1911 р. Покриття даху зі встановленням годинника з 4-ма мідними циферблатами діаметром 3,5 аршина, добрим механізмом і боєм, що коштувало 3 000 рублів, закінчилось 5 серпня 1911 р. Перший вінницький водогін мав протяжність 1,3 км і продуктивність – 600 метрів кубічних на добу.

Водонапірна башта свою функцію виконувала до 1920 р. У роки Другої світової війни вона слугувала спостережним пунктом. Саме тут 20 березня 1944 р. замайорів прапор визволення. Після війни вежу використовували під звичайні квартири для працівників водоканалу. На початку 1980 р. споруда була реконструйована за проектною пропозицією Євгена Пантелеймонова, набувши звичного тепер для нас вигляду. Відмінністю між початковим проектом служить розташування головних міських годинників з двометровими циферблатами: раніше вони знаходилися з чотирьох сторін купольної башточки-надбудови, а після реконструкції 80-х років ХХ століття – змістилися ярусом нижче і кожну годину радують городян і гостей міста мелодійним дзвоном. У 1985 р. тут відкрився Музей бойової слави м. Вінниці – філія Вінницького обласного краєзнавчого музею. А 15 лютого 1993 р., з нагоди п’ятої річниці виведення радянських військ із Афганістану, відкрито Музей пам’яті, де зібрано матеріали про наших земляків-«афганців».

На державний облік пам’ятку місцевого значення прийнято за рішенням виконкому обласної ради від 17 лютого 1983 р. У 2000 р. рішенням міської ради вінницька вежа внесена до переліку міської символіки.

Підготував Віктор Рудь,

член Молодіжної організації журналістів

Коментарі: 0
Додати коментар

Додати коментар